Про заздрість

Ніщо так не роз’єднує й не розриває тіла Церкви, як ненависть і заздрість, ця тяжка хвороба, не гідна прощення і в певній мірі гірша за самий корінь зол. Сріблолюбець радіє тоді, коли сам отримує; а заздрісний радіє не тоді, коли сам отримує, а коли не отримує інший, вважає щастям для себе не власне благоденство, а нещастя інших, є ніби спільний ворог людської природи і кат Христового тіла. Що ж може бути божевільнішим?

Біс заздрить людям і аж ніяк не іншому бісові; а ти, людино, заздриш людині, повстаєш проти одноплемінного і подібного до тебе, чого не робить і біс! Яке буде прощення, яке виправдання, коли ти, бачачи брата свого, що благоденствує, тремтиш і бліднеш, тоді як належало б хвалитися, радіти й захоплюватися? Якщо ж ти хочеш змагатися з ним, я не забороняю; змагайся, але так, щоби тобі стати подібним до нього в добрій славі, не для того, щоби принизити його, але щоб і тобі досягти тієї ж висоти і явити такі ж чесноти.

От добре змагання: наслідувати, а не ворогувати, не журитися через досконалості іншого, а крушитися про власні недоліки. Але заздрість чинить навпаки; не турбуючись про свої недоліки, вона мучиться досконалостями інших. Не стільки бідний засмучується своєю бідністю, скільки заздрісний благополуччям ближнього; що може бути огиднішим за це? Тому він, як я вище сказав, огидніший за користолюбного; цей радіє, коли сам отримує, а той тішиться, коли інший не отримує.

Отож, умовляю вас, залишіть цей злий шлях і зверніться до ревності доброї, – така ревність сильна і палкіша за усякий вогонь, – і ви отримаєте великі блага. Так і Павло, навертаючи до віри Юдеїв, говорив: “Чи не збуджу ревнощів у моїх рідних по плоті і чи не спасу декого з них?” (Рим. 11:14). Хто ревнує такою ревністю, якої він бажав, той засмучується не тоді, коли бачить іншого, котрий здобув добру славу, але коли бачить власні недоліки. А заздрісний не так: він журиться, коли бачить успіхи іншого і, подібно до якогось трутня, котрий пошкоджує чужі труди, сам аж ніяк не намагається встати, а засмучується, коли бачить іншого, який стоїть, і вживає всі заходи для того, щоби повалити і його.

До чого можна уподібнити цю пристрасть? Вона, мені здається, подібна до лінивого і відгодованого віслюка, котрий, будучи запряжений разом з бистрим конем, і сам не хоче встати, і коня вагою свого тіла намагається повалити на землю. Так і заздрісний аніскільки не думає й не турбується про те, щоби встати з цього глибокого сну, а вживає всі заходи для того, щоби затримати й повалити іншого, котрий ширяє до неба, стаючи вірним наслідувачем диявола. Бо диявол, бачачи людину в раю, намагався не себе виправити, а її позбавити раю; і потім, бачачи її перебуваючою на небі й інших, які прагнуть туди ж, він також намагається повалити тих, котрі поспішають туди, і таким чином готує самому собі найжорстокішу піч.

Так буває й завжди: кому заздрять, той, якщо буде пильний, ще більше прославляється; а той, котрий заздрить, накликає на самого себе більше зол. Так прославився Йосиф; так Аарон – священик; підступи заздрісників спричинили те, що Сам Бог раз і два прорік про нього постанову свою, і знидів жезл його; так Яків досяг великого благоденства й усього іншого; так заздрісники самі себе наражали на незліченні біди! Знаючи все це, уникатимемо заздрості. І чому, скажи мені, ти заздриш? Чи тому, що брат твій отримав духовні дарування? Але від кого він отримав, скажи мені, чи не від Бога? Отже, ти ворогуєш проти Того, Хто дарував йому.

Чи бачиш, до чого сягає зло, до якої міри гріха підіймається воно і яку вириває безодню покарання? Тож будемо, улюблені, уникати цієї пристрасті, не станемо заздрити, але будемо молитися за самих заздрісників і вживати всі заходи для того, щоби знищити в них цю пристрасть. Не станемо чинити, як ті нерозумні, котрі, бажаючи покарати інших, вживають для того усі заходи й запалюють полум’я в самих себе. Навпаки, будемо проливати сльози й оплакувати їх. Вони шкодять самі собі, носячи в собі черв’яка, котрий ненастанно пожирає їхнє серце, і відкриваючи джерело отрути, гіркіше за всяку жовч.

Тож молитимемо людинолюбного Бога, щоби Він і в них знищив пристрасть, і нам не дозволив упасти в цю хворобу. Небо недоступне для того, хто заражений цією болячкою, і ще раніше за небо саме теперішнє життя стає для нього нестерпним. Не так міль і хробак згризають дерево й вовну, як гарячка заздрості згризає самі кості заздрісників і отруює здоров’я душ їхніх. Тому, щоби нам і себе, й інших урятувати від незліченних зол, проженемо від себе цю злу гарячку, котра гірша за всяку болячку, щоб, отримавши духовну силу, ми могли і здійснити подвиг теперішнього життя, і досягти майбутніх вінців. Амінь.