Страшне, справді страшне – марнославство. Будемо всіляко уникати цього звіра. Воно буває різного роду й виду і розливає свою отруту на все: і на скарби, і на задоволення, і на красу тілесну. Саме тому ми скрізь і виходимо за межі потреби; через це і розкіш в одязі, і великий натовп слуг; через це помірність у всьому нехтується: і в оселях, і в одязі, і на столі, а розкіш панує. Ти хочеш насолоджуватися славою? Подавай милостиню, тоді тебе похвалять Ангели, тоді тебе прославить Бог. А тепер уся слава дістається на долю золотих справ майстрів і ткачів; ти ж залишаєшся без вінця й нерідко бачиш себе обтяженим прокляттями!

Але не обвішуй ти цими речами свого тіла, а витрати все це на харчі для жебраків, і тобі звідусіль будуть оплески, звідусюди – велика похвала. Тоді ти матимеш ці скарби, коли будеш роздавати їх іншим; а доки ти володієш ними один, ти їх не маєш. Дім – не надійне сховище; надійне сховище – це руки жебраків. І навіщо ти прикрашаєш тіло, тим часом як душа залишається в тебе знехтуваною і покрита нечистотою? Чому ти не стільки ж піклуєшся про душу, скільки про тіло? Адже про неї слід би навіть більше піклуватися; але принаймні, улюблені, піклуватимемося про неї хоча б так само.

Скажи мені, якби хто запитав у тебе, чого б ти краще бажав, – чи тіло мати чисте, здорове і прекрасне, а одяг носити бідний, чи мати тіло потворне і хворе, але ходити в золоті й хизуватися убранням? Чи не набагато скорше ти захотів би мати благовидість у самій природі свого тіла, ніж у пишності одягу? Невже ж ти щодо тіла побажаєш цього, а стосовно душі – протилежного? Маючи душу огидну, бридку й чорну, невже ти думаєш що-небудь виграти через золоті прикраси? Чи не крайнє це божевілля? Спрямуй краще цю прикрасу всередину й цими намистами прикраси свою душу. Коли вони лежать на тілі, вони не слугують ні його здоров’ю, ні красі. Адже вони не зроблять ні чорного білим, ні огидного – гарним і миловидним.

Але якщо ти прикрасиш ними душу, то скоро зробиш її з чорної білою, з огидної й бридкої – прекрасною й миловидною. І це не моє слово, але самого Господа, Котрий говорить так: “Якщо будуть гріхи ваші, як багряне, – як сніг убілю; якщо будуть червоні, як пурпур, – як вовну убілю” (Іс. 1:18); і ще: “Краще подавайте милостиню з того, що маєте, тоді все буде у вас чисте” (Лк. 11:41). І жінка не себе лише, а й чоловіка свого зробить прекрасним, якщо діятиме таким чином. Бо, якщо чоловіки побачать, що жінки залишили ці прикраси, тоді вони вже не матимуть потреби у великих витратах; а не маючи цієї потреби, вони зовсім відстануть від користолюбства й будуть більш прихильні до милостині. Та й ви, жінки, тоді спроможні будете сміло радити їм робити те, що слід; а тепер ви абсолютно позбавлені цієї влади.

Справді, якими вустами ви будете говорити їм це? Якими очима будете дивитися, вимагаючи від чоловіків, щоби вони подавали милостиню, якщо більшу частину грошей ви витрачаєте на прикрашання тіла? Тоді ти спроможна будеш сміло говорити чоловікові про милостиню, коли залишиш золоті прикраси. І якщо б навіть ти ніскільки в тому не мала успіху, принаймні ти виконаєш зі свого боку все; а втім неможливо, щоби ти не переконала і свого чоловіка, якщо будеш говорити йому самими ділами. “Звідки ти знаєш, жінко, чи не спасеш чоловіка?” (1Кор. 7:16). Тому, якщо тепер ти даси відповідь і за себе, і за нього, тоді, якщо відкладеш увесь цей зовнішній блиск, – отримаєш особливий вінець: і торжествуватимеш, носячи вінець разом із чоловіком, довіку, і будеш насолоджуватися вічними благами.

Зібрання повчань