Про страшний день пришестя Господнього
Страшний, справді страшний чекає на нас звіт, і багато ми повинні виявляти людинолюбства, щоби не почути страшних слів: “Я ніколи не знав вас, відійдіть від Мене, хто чинить беззаконня” (Мф. 7:23); щоби не почути: “… між нами і вами утверджена велика безодня” (Лк. 16:26); щоби з тремтінням не почути: “Зв’язавши йому руки і ноги, візьміть його і киньте у пітьму непроглядну” (Мф. 22:13); щоби з великим страхом не почути: “Лукавий рабе і лінивий!” (Мф. 25:26). Страшне, вельми страшне й жахливе це судилище, хоча Бог і благий, хоча Він і милостивий. Він називається “Отець милосердя і Бог усякої втіхи” (2Кор. 1:3); Він такий добрий, як ніхто інший, поблажливий, щедрий і многомилостивий; Він “…не хочу смерти грішника, але щоб грішник навернувся від путі свого і живий був” (Єз. 33:11). Чому ж цей день буде сповнений такого жаху?
Вогненна ріка потече перед лицем Його, книги діянь наших відкриються, самий день буде схожий на палаючу піч. Ангели будуть носитися довкола й розкладено буде безліч багать. Який же, скажеш, Бог людинолюбний, який милостивий, який добрий? Так, при всьому тому Він людинолюбний, і саме тут особливо відкривається велич Його людинолюбства. Бо для того Він і вселяє в нас такий страх, щоби хоча таким чином ми пробудилися й стали прагнути Царства Небесного. Для того Він усе сказав і пояснив нам, і не лише пояснив, але показав і через діла.
Хоча й одні слова Його вірогідні, але, щоби хто не став підозрювати в словах Його перебільшення або лише погрози, Він додає посвідчення і через діла. Яким чином? Посилаючи кари на людей – і окремі, й загальні. Щоби ти переконався самими ділами, для того Він то карав фараона, то наводив водяний потоп і загальне знищення, то посилав нищівний вогонь; і сьогодні ми бачимо, як многі порочні караються й віддаються мукам. Усе це – подоба геєни. Так, щоби ми не віддавалися сну й безпечності й не забували слів Господа, Він нагадує про них і зворушує нас ділами, влаштовуючи й тут допити, судилища, покарання.
Якщо ж люди стільки піклуються про справедливість, то невже в Бога, Котрий є Сам законодавець, не звертається на неї ніякої уваги? Чи можна повірити цьому? Справді, скрізь можна бачити судилища – і в домі, й на майдані. Так, у домі пан щоденно судить рабів, вимагає звіту в їхніх вчинках, і за одні карає, а за інші – прощає; на кораблях судить керманич, у війську воєначальник судить воїнів; у науках учитель – учня; і багато можна знайти судилищ. Таким чином і зокрема, і взагалі всі судять один одного, і ніде не побачиш, щоби справедливість була знехтувана, але всі й усюди віддають звіт.
Якщо ж тут так розповсюджена турбота про справедливість – і в містах, і в оселях, і в кожної людини окремо, то невже немає ніякої справедливості там, де “Повна правди правиця Твоя” (Пс. 47:11), і де правда Його “як гори Божі” (Пс. 35:7)? Але чому ж, скажеш, Бог, Суддя праведний, всемогутній і довготерпеливий, попускає гріхи і не тоді ж карає? Тут же міститься й причина. Він, кажеш ти, довготерпеливий, а довготерпіння Його “…веде тебе до покаяння”; якщо ж ти опираєшся, то “через жорстокість твою і нерозкаяність серця, ти сам собі збираєш гнів на день гніву” (Рим. 2:4-5). Отже, якщо Він справедливий, то віддасть по заслузі й не залишить без покарання тих, хто чинить зло; бо це властиво справедливому.
Якщо Він всемогутній, то віддасть і після смерті, і при воскресінні; бо це властиво всемогутньому. Якщо ж Він через довготерпіння Своє зволікає, то не будемо бентежитися й говорити: чому Він не карає тут? Бо якщо б так було, якщо б Він щоденно накладав на нас кару за наші злочини, то рід людський уже б не існував. Немає, справді немає дня, вільного від гріхів, але щоденно ми грішимо більше чи менше; тому ніхто з нас не міг би досягти і двадцятилітнього віку, якщо б не було великого Його довготерпіння й доброти, котра дає нам достатній строк для покаяння, для того, щоби ми очистились від гріхів. Амінь.