Скорботи чимало сприяють любомудрості. Нехай ніхто не уникає їх. Вони приносять двояку користь: по-перше, роблять нас більш ревними й уважними; по-друге, дають нам чимале право на те, щоби бути почутими від Бога. Всюди в Писаннях ми знаходимо, що ті люди, котрі з вдячністю зносять скорботи, не лише згладжують безліч гріхів своїх, але й здобувають через це чималу завзятість перед Богом.

Якщо ж ти бачиш, що хтось зневірюється під час скорботи або промовляє якісь непристойні слова, то причиною цього вважай не скорботу, а легкодухість того, хто говорить; тому що скорбота по суті своїй зазвичай породжує протилежне: увагу, душевну скруху, глибоке міркування, поступ у благочесті. Тому і говорить Павло: “…від скорботи походить терпіння, від терпіння – досвідченість” (Рим. 5:3-4). Святі, зазнаючи скорбот, ставали більш славними й любомудрими.

Тому й Пророк говорив: “Благо мені, що Ти упокорив мене, щоб я навчився заповітів Твоїх” (Пс. 118:71). Коли ти побачиш примножування бід, не сумуй, але ще більше підбадьорюйся. Бог допускає їм бути для того, щоби прогнати твою безпечність, щоби пробудити тебе від сну. Бо тоді все зайве відсікається, тоді усе житейське забувається, тоді людина стає більш ревною до молитви, більш завзятою до милостині й до нехтування хтивості, й усяка пристрасть легше перемагається, кидаючись навтіки від скорботи.

Так і на початку Бог наразив нас на труди і скорботи, бажаючи не покарати нас, хоча виніс вирок у вигляді покарання, але напоумити нас і зробити кращими. Бо якщо й тепер, коли оточують нас скорботи і життя сповнене трудів, панує таке нечестя, то до чого не дійшло б зло, якщо б їх не було? І чи дивно, що скорбота служить благом для душі, якщо вона – благо й для тіла? Пересичувати тіло утіхами – шкідливо. Так і біди, коли оточують нас з усіх боків, примушують бути пильними, і якщо ми уважні, то не зазнаємо від них ніякої шкоди.

Зібрання повчань