Велика чеснота – смиренність і лагідність. Ця чеснота зробила Мойсея таким великим і славним. Зі смиренномудрістю ніщо не може зрівнятися. Тому й Христос почав із нього вчення про блаженства: маючи намір покласти як би основу найбільшої будівлі, Він поклав насамперед смиренність. Без нього неможливо, неможливо врятуватися; хоча би хто постив, молився, подавав милостиню, але якщо це робить з гордістю й не має смирення, – все це погано; а якщо робить зі смиренністю, то жадано, люб’язно і надійно.

Отже, впокоримо себе, улюблені, впокоримо; і якщо будемо чувати над собою, то ця чеснота буде для нас дуже легка. Та й що насправді може збурити тебе до гордості, людино? Чи не бачиш ти убозтва твоєї сутності? – легкоуклінності твоєї волі? Подумай про свою кончину, помисли про безліч гріхів. Але, можливо, ти здійснив багато великих справ і тому високої думки про себе? Але саме цим і занапащаєш усе. Бо не стільки грішнику, скільки доброчесному треба піклуватися про смиренність. Чому так? Бо грішник спонукується до смиренності совістю, а доброчесний, якщо не дуже чуває над собою, наче піднятий вітром, підноситься й відразу затьмарюється, подібно до відомого Фарисея.

Ти допомагаєш бідним; але ти подаєш їм не своє, а Господнє, спільне для всіх подібних до тебе рабів Його. Тому-то, у нещасті ближнього прозираючи й своє власне і в інших вивчаючи свою природу, тим паче потрібно впокорюватися. Можливо й ми походимо від таких же бідних предків; а якщо нам дісталося багатство, то воно знову може й піти від нас. Та й що таке багатство? Тінь пуста, дим, котрий щезає, цвіт трави або, краще сказати, й мізерніше за цвіт. Чому ж ти надимаєшся травою? Чи не дістається багатство і злодіям, і перелюбникам, і розпусникам, і розкрадачам гробів.

Чи те загорджує тебе, що маєш таких спільників у користолюбстві? Чи ти любиш пошану? Але для пошани немає засобу надійнішого, ніж милостиня; бо почесті, котрі здобуваються багатством і переважанням влади, бувають вимушені й ненависні для інших; а почесті через милостиню віддаються з доброї волі й по совісті людей, котрі поважають. Тому самі шануючі ніколи не можуть і відібрати цих почестей. Але якщо люди мають таку пошану до милостивих і бажають їм усіх благ, то подумай, яку подяку, яку відплату отримають вони від людинолюбця Бога. Тож будемо шукати цього багатства, вічно існуючого, котре ніколи не щезає, хай, ставши великими тут і прославившись, там досягнемо вічних благ. Амінь.

Зібрання повчань