Будемо служити усім, хто перебуває в нещасті, й подамо їм руку допомоги. Не про тих лише ми повинні піклуватися, котрі живуть у горах; вони, звичайно, святі й по життю, й по вірі, але й світські святі по вірі, а многі з них і по життю. Не будемо чинити так, що, коли побачимо монаха у в’язниці, тоді підемо до нього, а якщо мирянина, то не підемо; й останній також святий і також є брат наш. Але що, скажеш, якщо він грішний? Послухай, що говорить Христос: “Не судіть, щоб і вас не судили” (Мф. 7:1). Ти роби задля Бога. Але що я кажу? Хоч би язичника ми побачили в нещасті, і йому потрібно подати допомогу, і взагалі кожній людині, котра перебуває в нещасті, тим паче віруючій.

Послухай, що заповідає Павло: “Будемо робити добро всім, а найбільше ж своїм за вірою” (Гал. 6:10). Я не розумію, звідки в нас протилежна думка і яким чином зміцнився в нас протилежний звичай. Хто відшукує лише ченців, хоче робити добро тільки їм одним, і між ними ще робить різницю й говорить: якщо він негідний, якщо він неправедний, якщо він не творить знамень, я не подам йому руку допомоги, – той відбирає найголовнішу частку в милостині, й усе інше згодом також знищить; всупереч тому істинна милостиня тоді й буває, коли вона виявляється грішникам або винуватим; милосердя в тому й полягає, що милує не тих, котрі справні, а тих, котрі согрішили.

Милосердний самарянин, Оноре Дом’є

А щоби ти переконався в цьому, послухай, що говорить Христос у притчі: “Один чоловік ішов з Єрусалима до Єрихона і потрапив до рук розбійників, які зняли з нього одяг, поранили його і відійшли, залишивши його ледве живого. Випадково один священик проходив тією дорогою і, побачивши його, пройшов мимо. Так само і левит, що був на тому місці, підійшов, подивився і пройшов мимо. Якийсь же самарянин, проїжджаючи, натрапив на нього і, побачивши його, змилосердився; і, підійшовши, перев’язав йому рани, поливши оливою і вином; і, посадивши його на свого осла, привіз його до заїжджого двору і потурбувався про нього; а на другий день, відходячи, вийняв два динарії, дав господареві заїжджого двору і сказав йому: подбай про нього; і якщо витратиш на нього більше, я, коли повертатимусь, віддам тобі. Отже, кого з тих трьох вважаєш ти ближнім того, хто потрапив до рук розбійників? Він сказав: того, який змилосердився над ним. Тоді Ісус сказав йому: іди і ти роби так само” (Лк. 10:30-37).

Запам’ятай сказану Господом цю притчу; не сказав Він, що Юдей Самарянину, але Самарянин виявив таке милосердя. З цього ми навчаємося, що треба піклуватися про всіх однаково, не близьким лише за вірою чинити добро, а про інших не думати. Так і ти, якщо побачиш кого-небудь стражденним, не дізнавайся про нього нічого; він має право на допомогу вже через те, що страждає. Якщо ти допомагаєш віслюку, коли бачиш, що він упав, і не питаєш, чий він; то тим паче не слід запитувати про людину, чия вона; вона Божа, хоча би вона була язичником. Вона є невірною, але вона потребує допомоги.

Якщо би тобі дозволено було досліджувати й судити, то ти міг би говорити це; але зараз саме нещастя ближнього не дозволяє тобі робити дослідження. Якщо не годиться судити здорових і досліджувати чужі справи, то тим паче тих, хто страждає. Інакше що буде? Хіба ти бачив її щасливою, такою, що благоденствує, що кажеш, ніби вона зла й порочна? Вона страждає; якщо ж ти бачиш її страждаючою, то не кажи, що вона порочна. Коли ми бачимо людину, що благоденствує, тоді, можливо, можемо сказати це про неї; але коли бачимо людину, котра страждає й потребує допомоги, то не слід говорити, що вона порочна, бо це – ознака жорстокості, нелюдяності й зарозумілості.

У цьому й полягає милосердя. Бо хто благодіє другу, той, поза сумнівом, робить це не для Бога; а хто благодіє людині незнайомій, той робить виключно для Бога. Премудрий говорить: “не відступай”, і хоча би все можна було витратити, віддай, а ми, бачачи тих, хто виснажується, мучиться, терпить страждання, найжорстокіші тисячі смертей, і часто несправедливо, шкодуємо гроші й не шкодуємо своїх братів; пильнуємо бездушне і не думаємо про душу. Проте Павло повеліває: “з лагідністю наставляти противників, чи не дасть їм Бог покаяння до пізнання істини, щоб вони звільнилися від тенет диявола, який упіймав їх живими у свою волю” (2Тим. 2:25-26). “Чи не дасть”, – говорить він; чи бачиш, якого довготерпіння сповнені слова його?

Тож будемо й ми наслідувати його і не вважати нікого безнадійним. Рибалки, кидаючи сіті в море, часто нічого не витягують, але, кинувши востаннє, отримують усе. Так і ми не зневіряємося, але сподіваємося, що ви раптом покажете нам зрілі плоди. І землероб, посіявши насіння, терпить один день і другий, і довго очікує, а потім раптом бачить усюди пророслі плоди. Це, сподіваємось, буде і з вами, благодаттю й людинолюбством Господа нашого Ісуса Христа, з Котрим Отцю, разом зі Святим Духом, слава, влада, честь, нині і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

Зібрання повчань