Убогий Лазар, Гендрік Тербрюгген

Проповідь священика Сергія Ганьковського в Двадцять другу неділю після П’ятидесятниці. . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

Убогість страхає нас. У нашій свідомості з нею пов’язана втрата соціального статусу, життєвих перспектив, надії, а то і просто самої можливості існування. «Чорний день» для більшості з нас – це день втрати майна, тобто день втрати найголовнішого в нашому земному житті. А тому і убогість здається більшості з нас моторошною примарою смерті, якою лякають недбайливих: «Ось помреш під огорожею». І немає нічого страшнішого для сучасної людини, породженої цивілізацією споживання, ніж зубожіти.

В убогості є, мабуть, лише одне незаперечне достоїнство: вона – безмовна і безвідповідальна; бо «від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12:48), ну, а що узяти з жебрака – його лахміття, його скорботу? І хоча, кажучи теоретично, звітувати за отримані дари не хочеться нікому і завидною здається доля не того раба, якому господар вручив десять талантів, а того, якому не дісталося жодного, – все ж убогість страхає нас, а послужлива совість тішиться міркуваннями про те, що звіт буде колись, а жити зараз треба.

За усіма цими міркуваннями ми якось не помічаємо, що Слово Боже недвозначно і наполегливо закликає нас до убогості. Мало того, що духовно убогим прямо обіцяно Царство Небесне (Мф. 5:3), а багатіям відверто вказано, що «легше верблюдові пройти крізь вушко голки, ніж багатому в Царство Боже ввійти» (Мф. 19:24). Мало не з кожної сторінки Вічної Книги звучить заклик «зректися себе» (Мф. 16:24), «роздати убогим майно своє» (Мф. 19:21) і не забувати при цьому, що «життя людини не залежить від багатства її маєтку» (Лк. 12:15)! Мабуть, ні про що інше так часто, так наполегливо не нагадує нам наш Бог, як про убогість, про бідність, про добровільну відмову від володіння майном, як про найважливішу умову спасіння. Треба дійсно осліпнути і оглухнути, щоб не помічати цього заклику до відмови від багатства на землі в ім’я багатства на Небі.

І ось при усій наполегливості цього заклику до убогості нам, сучасним християнам, найважче почути саме його. Це відбувається через те, що ми ніяк не можемо визнати самих себе безтурботними багатіями, про одного з яких розповідає сьогодні наш Спаситель. Це ми багачі? Це наші обноски можна удостоїти високого звання «порфири і висона»? Це наші скромні пісні трапези заслуговують урочистого найменування «розкішних бенкетів»? Що ж тоді називати убогістю? Що ж вважати бідністю?

Подібні міркування лише маскують проблему, ставлять її з ніг на голову і для більшого задоволення ворога нашого спасіння примушують замовкнути совість, бо згубність багатства не стільки в кількості матеріальних цінностей, які я маю, скільки в моєму особистому ставленні до них. Бо можна володіти незліченими скарбами і не ставити їх ні в що. Можна продати все майно своє і, подібно до купця, «який шукає добрі перли» (Мф. 13:45), позбувшись усього, набути Життя Вічного. А можна тремтіти над жалюгідним своїм майном, навіть якщо йому вся ціна – п’ятак у базарний день.

І хто це нам сказав, що багатство, яке здатне погубити душу, полягає тільки в золоті, у грошах, у дорогому майні? Якщо, скажімо, молодість і здоров’я для мене – вищі цінності, які я готовий за всяку ціну множити і подовжувати, тоді що зі мною стане, коли усе це неминуче буде втрачено? «Розкішно бенкетувати» можна і наодинці на кухні власної квартири, а зовсім не в розкішному залі ресторану серед численної компанії співтрапезників, якщо обжиратися найпростішою їжею і упиватися найпримітивнішими напоями, не покладаючи межі похоті власної утроби. Зазвичай старість звинувачують у жадності і скнарості, проте ми знаємо, якою невідступною, якою невгамовною буває молодість у гонитві за модним одягом, за престижними і ефектними речами!

А спробуйте відняти в нас, у «жебраків», спокій і свободу! Хіба ми не відчуватимемо ці втрати як глибокі трагедії, хіба не станемо вважати їх викрадачів першими своїми ворогами? Отже багатство і бідність – поняття відносні, і, придивившись пильніше, можна виявити «порфиру» і «розкішні бенкети» в житті кожного з нас.

І ось – праведність Лазаря не в тому, що він був убогий, а в тому, що він убогість свою ні в що не ставив! Не гордився своєю праведністю, не звеличувався своїми струпами, але покірливо і просто ніс хрест, уготований йому Господом. І ось – погибель і пекельні муки спіткали багача не за те, що він був просто багатий, а за те мучиться він «у полум’ї цьому» (Лк. 16:24), що серце його, душа його нерозривно злилися з розкішними бенкетами і дорогоцінним одягом! Позбувшись можливості задовольняти свою похіть, що фантастично розрослася, він і страждає «в пеклі, будучи в муках». І так само страждатиме кожна людина, якщо не навчиться за довге своє життя важкій науці убогості, якщо не прославить Господа, що мудро і передбачливо позбавив її спокусливого багатства, яке мертвить і висушує душу, і нагородив свого обранця благою і рятівною бідністю. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: 22 неділя після П’ятидесятниці