Про терпіння в скорботі й гонінні
Будемо мати терпіння в скорботі. Згадай, як три отроки перемогли полум’я печі. Зв’язані й закуті, вони в скорботі були ввергнуті туди; але всередині знайшли цілковитий простір, на противагу тим, котрі стояли зовні. Подібне до того буде й нині, якщо ми захочемо твердо й мужньо стояти проти спокус, які траплятимуться нам. Якщо ми покладемо сподівання на Бога, то ми будемо в безпеці й на волі, а ті, котрі нападають на нас, загинуть; бо “хто риє яму, – говорить Премудрий, – сам упаде у неї” (Сир. 27:29). Хоча вони зв’яжуть нам руки чи ноги, скорбота спроможна буде звільнити нас.
Подивися на це диво: кого люди зв’язали, тих вогонь звільнив. Так само, як коли би хто-небудь віддав рабам когось зі своїх друзів, то раби, поважаючи дружбу його з паном, не тільки не стануть ображати його, але й віддадуть йому велику шану; так і вогонь, дізнавшись, що ці отроки є друзі самого Господа, розірвав пута їхні, звільнив і врятував їх, став для них помостом і був знехтуваний ними; і справедливо, бо вони були ввергнуті задля слави Божої. Пам’ятатимемо такі приклади всі ми, що перебуваємо в скорботах.
Але ось, скажеш, вони визволилися від скорботи, а ми – ні. І справедливо. Вони йшли в піч не для того, щоби визволитися, але твердо вирішивши померти; бо, послухай, що говорять вони: “…Якщо ж і не буде того, то нехай буде відомо тобі, царю, що ми богам твоїм служити не будемо і золотому ідолу, якого ти поставив, не поклонимося” (Дан. 3:18). А ми, ніби підпорядковуючи своєму розумінню покарання Божі, призначаємо для них і час і говоримо: якщо до такого-то часу не помилує нас Бог, через те ми й не визволяємося.
Також Авраам ішов не для того, щоби отримати сина живим, але щоби заколоти його; і понад сподівання отримав його живим. Так і ти, коли зазнаєш скорботи, не будь нетерплячим і не поспішай звільнитися від неї, але налаштуй душу свою до всякого терпіння й тоді швидко звільнишся від скорботи, бо для того Бог і посилає її, щоби напоумити. Таким чином, якщо ми від самого початку вміємо терпіти скорботи й не нарікаємо, то Він скоро звільняє нас від них; бо все уже зроблено.
Я хочу розповісти вам один вельми корисний і повчальний приклад. Який саме? Коли було піднято гоніння й почалася жорстока війна проти Церкви, були взяті якісь два мужі; один з-поміж них був готовий терпіти все, а другий також мужньо готовий був витерпіти відсічення голови, але інших мук боявся і тремтів. Тож дивися улаштування Боже: коли суддя став судити, то готовому на все звелів відсікти голову, а того повісити й мучити, і не раз чи два, а ведучи по всіх містах. Для чого ж це було попущено? Для того, щоби слабка душа його зміцніла в стражданнях, щоби він відкинув усякий страх, щоби він не боявся, не вагався й не тремтів перед муками.
І Йосиф, коли особливо силкувався вийти із в’язниці, тоді й залишався в ній; бо, послухай, що говорив він: “…згадай же мене, коли добре тобі буде, і зроби мені благодіяння, і скажи про мене фараонові, й виведи мене з цього дому, бо я украдений із землі євреїв… І не згадав головний виночерпій про Йосифа, але забув його” (Бут. 40:14-15,23). Через те він і залишався там, щоби навчитися, що не слід покладатися й надіятися на людей, але все покладати на Бога. Отже, знаючи це, будемо дякувати Богу й робити все, що служить для нашого блага, щоби нам сподобитися майбутніх благ. Амінь.