Неможливо, неможливо людині сріблолюбній бачити колись обличчя Христове; це одна з неможливостей. Сріблолюбство є корінь зол. І якщо той, що має один порок, позбавляється тої слави, то де буде той, хто носить у собі цей корінь зол? Раб грошей не може бути істинним рабом Христовим. Сам Христос відкрив, що це неможливо: “Не можете, – сказав Він, – служити Богові й мамоні”. І ще: “Ніхто не може двом господарям служити” (Мф. 6:24), бо вони повелівають протилежне. Христос каже: допомагай бідним, а мамона: відбирай і те, що вони мають. Христос каже: витрачай своє майно на бідних, а мамона, навпаки: бери й те, що в них є.

Чи бачиш протилежні накази? Чи бачиш боротьбу? Чи хочете, покажемо, як не можна коритися обом, але одного слід зневажати? Або не треба й говорити. Чи не бачиш на ділі, що Христа зневажають, а мамону шанують? Чи бачиш, як навіть слова огидні, чи не тим паче – діла? Але насправді це видається аніскільки не огидно, бо нами володіє пристрасть. Душа, котра хоч трохи звільнилася від пристрасті, доки перебуває в такому стані, може судити правильно. Але піддавшись знову пристрасті, будучи одержима гарячкою й насолоджуючись предметом пристрасті, не може судити розумно й неупереджено.

Христос каже: “…хто не зречеться усього свого майна, не може бути Моїм учеником” (Лк. 14:33); а мамона: візьми хліб у голодного. Христос каже: одягни нагого, а мамона: роздягни одягненого. Христос каже: “…від єдинокровного твого не ховайся” (Іс. 58:7), а мамона: не шкодуй єдинокровних своїх та знехтуй навіть матір і батька. І що кажу – батька й матір? Саму душу твою, й ту занапасти. І, проте, люди скоряються. На жаль! того, чиї накази такі жорстокі, брутальні й звірячі, слухають більше, ніж Того, чиї заповіді людинолюбні, рятівні для нас. За те – геєна, за те – вогонь, за те – ріка вогненна, за те – хробак невмираючий!

Знаю, що многі з незадоволенням слухають слова мої. Я й сам неохоче кажу це. Бо яка потреба говорити про це? Я бажав би завжди говорити про царство про спокій, про воду тиху, про місце злачне. “На місці плодючім, там Він оселив мене, – каже Давид, – біля води спокійної виховав мене” (Пс. 23:2). Я бажав би говорити про те місце, де немає хвороби печалі, ні зітхання; бажав би говорити про насолоду спілкування з Христом. Хоча це вище за всякі слова й усякий розум; втім, по змозі бажав би про це говорити. Але що робити?

Непристойно говорити про царство з тим, хто хворіє на гарячку й перебуває в поганому настрої. Бо з ним спершу треба говорити про здоров’я. Недоречно говорити про честь із засудженим на страту. Спершу треба знайти засіб звільнитися від суду, покарання й муки. Якщо цього не буде, як може бути те? Тому я й кажу невпинно про це, щоби швидше досягнути того. І Бог для того загрожує геєною, щоби ніхто не впав у геєну, але щоби всі ввійшли до царства. І ми для того безперестанно нагадуємо про геєну, щоби наблизити вас до царства, щоби, пом’якшивши страхом серце ваше, привернути вас до справ гідних царства.

Отож не досадуйте на тяжкість слів моїх; бо тяжкість слів полегшує душі наші від гріхів. І залізо тяжке, і молот тяжкий, але він виробляє корисні золоті й срібні посудини і лагодить зіпсовані. І якби молот не був тяжким, не міг би полагодити зіпсованої речі; так і наше тяжке слово має силу впорядковувати душу. Не будемо уникати тяжкості слів і заподіяних ними ударів. Не для того завдається удар, щоби уразити й засмутити душу, але щоби виправити її.

Через благодать Божу ми знаємо, як уражати, як завдавати удар, щоби не роздробити посудини, але вирівняти, виправити і зробити потрібною на благо Владиці; щоби дати їй із блиском міць і прекрасний вигляд у той день, коли появиться ріка вогненна, щоби представити її як таку, котра не має потреби в тому вогні. А якщо ми не будемо палити вас тут, то конче необхідно будуть палити вас там, інакше й бути не може. “День бо Господній… відкривається в огні” (1Кор. 3, 13). Для вас краще впродовж короткого часу потерпіти жар від наших слів, ніж вічно страждати від того полум’я.

Зібрання повчань