Авраам, будучи прикликуваний Богом із землі в землю, показав такий послух, що ніякі перешкоди не могли зупинити його, але біг і поспішав, як бадьорий юнак, виконати веління Боже; ми, навпаки, прикликувані не із землі в землю, а з землі на небо, не виявимо й такої ж, як праведник, старанності в послусі, але будемо наводити пусті й нікчемні причини, і не захопить нас ані велич обіцянок, ані маловажність видимого, як земного й тимчасового, ані гідність Того, Хто нас прикликує, навпаки, виявимо таку неуважність, що віддамо перевагу тимчасовому, а не завжди існуючому, землі, а не небу, й те, що ніколи не може закінчитися, поставимо нижче за те, що відлітає раніше, ніж з’явиться.

Доки, скажи мені, ми будемо виявляти таку жадібність до збирання грошей? Що це за несамовитість – щодня захоплюватися цією лютою пристрастю й ніколи не відчувати ситості, але бути ледь чи не гірше й за п’яних? Бо як ці, чим більше п’ють вина, тим більше розпалюють у собі жагу й тим сильніший розпалюють вогонь, так і ті, хто віддався сильній пристрасті до грошей, ніколи не заспокоюються, але чим більше отримують, тим більше в них підіймається полум’я пристрасті й розгоряється піч.

Хіба ми не бачимо, що було з тими, хто жив раніше за нас, як вони, заволодівши, так би мовити, усім всесвітом, були забрані звідси нагі й без усього, для того лише, щоби там звітувати й бути покараним за все? Майно нерідко ділять між собою многі, а гріхи, скоєні ним через це майно, забирає зі собою він один, зазнає через них страшного покарання і ні в чому не знаходить утіхи. Чому ж, скажи мені, так не дбаємо про своє спасіння, і про свою душу думаємо, як про чужу? Чи не чуєш, як говорить Христос: “Або що дасть людина взамін за душу свою?” І ще: “Яка бо користь людині, якщо вона здобуде весь світ, а душу свою занапастить?” (Мф. 16:26)?

Що можеш порівняти з душею? Назви увесь всесвіт, і тоді нічого не скажеш. Бо “яка користь”, як сказав Христос, здобути “весь світ”, і зашкодити душі своїй, якої ближче для нас нічого немає? І саме її, таку дорогоцінну, саме її, про котру нам слід було би стільки піклуватися, ми залишимо в такому недбальстві, щоби вона мучилася щодня, то обтяжена сріблолюбством, то мордована нездержливістю, то принижувана гнівом і порізно кожною пристрастю збурювана, і не докладемо заради неї, хоча й пізно, ніякого піклування?

Хто ж, нарешті, удостоїть нас прощення чи врятує від покарання, яке нам загрожує? Тому, прошу, доки ще є в нас час, змиємо скверну її щедрою милостинею і загасимо нею ж полум’я гріхів наших. Бо сказано: ”Вода погасить полум’я вогню, і милостиня очистить гріхи” (Сир. 3:30). І справді, ні що інше так не може врятувати нас від вогню геєнського, як щедра милостиня. Якщо ми даватимемо її за приписаною заповіддю, тобто, не через пиху, але через любов до Бога, то будемо спроможні і змити скверну від гріхів наших, і сподобитися Божого людинолюбства.

Зібрання повчань