Як ми можемо досягти того, щоби бути з усіма в мирі? Якщо будемо жити, як мандрівці, якщо будемо жити, як захожі, якщо не будемо захоплюватися нічим теперішнім. Бо ніщо не буває стільки причиною ворожнечі й розбрату, як любов до теперішніх благ, пристрасть чи до слави, чи до багатства, чи до насолод. Коли ж ти розірвеш усі ці пута й не дозволиш душі захоплюватися чимось подібним, тоді побачиш, звідки бере свій початок розбрат, де лежить основа чесноти.

Для того Христос і повеліває нам бути вівцями серед вовків, щоби ти не казав: я зазнав те й те, і через те став жорстоким. Хоча би ти зазнав безліч образ, продовжуй бути вівцею й переможеш вовків. Така-то людина зла й нечестива; але ти маєш силу, котрою можеш переборювати і злих. Що покірніше за вівцю? Що лютіше за вовка? Однак перша перемагає останнього, як видно на Апостолах; через те що немає нічого могутнішого за лагідність, нічого – сильнішого за довготерпіння.

Тому Христос заповів нам бути вівцями серед вовків. Але, сказавши це й бажаючи пояснити, яким повинен бути Його учень, і що для нього є недостатньо цієї простоти, тобто лагідності вівці, додає ще дещо інше: “Будьте, – говорить, – лагідні, як голуби” (Мф. 10:16), поєднуючи лагідність двох покірливих і незлобивих тварин. Такої вимагає Він від нас лагідності, коли ми знаходимося серед злобних! Не кажи мені: він є злий, я не можу терпіти. Тоді особливо й треба виявляти лагідність, коли ми маємо справу зі злобними й недоброзичливими; тоді відкривається її сила, тоді й сяє її дієвість, гідність і користь.

Хоча би нападали на нас, люблячих, хоча би ворогували, хоча би умишляли лихе, ми повинні дотримуватися свого, пам’ятаючи заповідь, яка повеліває бути схожими на овець і голубів серед вовків, щоби і їх зробити кращими, і самим досягти небесних благ. Амінь.

Зібрання повчань