Гріхи осуджуються не за часом, а за самою суттю злочинів. Розслаблений не стільки років грішив, скільки терпів покарання, а 38 років провів у безперервних муках. До того ж слід узяти до уваги й те, що, хоча би ми зазнавали тяжке покарання за свої минулі гріхи, але, якщо знову впадаємо в ті ж самі пороки, то наражаємося знову й на ще тяжче покарання; і це цілком справедливо.

Хто навіть через покарання не стає кращим, той, як бездушний і погордливий, віддається ще більшому покаранню. Бо й одне покарання само по собі повинно бути достатнім для угамування і напоумлення того, хто одного разу впав; але якщо він, не напоумившись через відбуте покарання, знову наважується на те ж саме, то справедливо знову зазнає покарання, котре сам на себе накликає.

Якщо ж ми й тут, після покарання за гріхи, припускаючись знову тих самих гріхів, зазнаємо вже тяжчого покарання, то чи не повинні ми тим паче боятися і тремтіти в очікуванні майбутніх нестерпних мук, якщо й согрішаючи, ми тут не зазнаємо ніякого покарання? Чому ж, скажеш, не всі таким чином караються? Адже ми бачимо багатьох порочних людей, які мають добре здоров’я і в міцності сил насолоджуються благоденством.

Але ми не повинні покладатися на те, а саме через це більше й треба оплакувати таких людей. Що вони тут нічого не зазнають, – це й є знак найтяжчого там покарання. Пояснюючи це, Павло говорить: “Будучи ж судимі, караємось від Господа, щоб не бути засудженими зі світом” (1Кор. 11:32). Тут – лише напоумлення, там – покарання. Що ж, скажеш ти, невже всі хвороби є через гріхи? Не всі, але більша частина. Деякі бувають і через безпечність.

Обжерливість, пияцтво й бездіяльність також спричиняють хвороби. Одного лише слід завжди дотримуватися: щоби всякий удар переносити з вдячністю. Бувають хвороби і за гріхи; так, бачимо в книгах Царів, що один якийсь страждав на хворобу ніг саме з цієї причини. Трапляються хвороби і для нашого випробовування в добрі, як Бог говорить Іову: “Ти хочеш відкинути суд Мій, звинуватити Мене, щоб виправдати себе?” (Іов 40:3? Якщо ж, і продовжуючи грішити, ми не зазнаємо покарання, то станемо повторювати наступний апостольський вислів: “Милосердя Боже веде тебе до покаяння… Але‚ через жорстокість твою і нерозкаяність серця, ти сам собі збираєш гнів на день гніву” (Рим. 2:4-5).

Зібрання повчань