Молитва є немаловажний союз любові до Бога, виробляє в нас навик співбесіди з Ним і скеровує до мудрості. Бо якщо той, хто спілкується з незвичайною людиною, отримує велику користь від частого спілкування з нею, то тим паче – той, хто постійно розмовляє з Богом. Але ми не знаємо, скільки треба, користі від молитви, бо не дослуховуємося до неї з усією старанністю і не вправляємося в ній за законами Божими. Коли ми маємо намір говорити з кимсь з-поміж людей, котрі вищі за нас, то належно впорядковуємо і свій зовнішній вигляд, і ходу, і одяг, і все, й потім уже вступаємо в розмову, а коли приступаємо до Бога, то позіхаємо, чухаємося, оглядаємося на всі боки, буваємо недбалі, схиляємо коліна, а самі блукаємо думками по майдану. Та якщо би ми приступали з належною побожністю і як слід розмовляти з Богом, то ми дізналися б ще раніше, ніж отримали те, що просимо, яку велику користь ми отримуємо від молитви.

Людина, котра навчилася розмовляти з Богом, як слід розмовляти з Богом, стає Ангелом, душа її звільняється від пут плоті, ум її підноситься й переселяється на небо, вона зневажає все житейське, стає перед самим престолом царським, хоча би вона була бідною, хоча би рабом, хоча би випадковою людиною, хоча би неосвіченою. Бог вимагає не краси мови й не вишуканих слів, але краси душі; і коли вона буде говорити бажане Йому, то отримає все. Чи бачиш, яка тут зручність? У людей, хто хоче підійти до когось, тому треба бути красномовним, уміти лестити всім, хто оточує начальника, й вигадувати багато що інше для того, щоби бути краще прийнятим. А тут не треба нічого, крім однієї недремної душі, й немає ніякої перешкоди наблизитися до Бога. “Хіба Я – Бог тільки поблизу, – говорить Господь, – а не Бог і віддалік?” (Єр. 23:23).

Отож від нас залежить бути далеко від Нього, а Він завжди перебуває близько. Та що я кажу: тут не треба красномовства? Часто буває не потрібно й голосу. Бо якщо ти скажеш у серці своєму й покличеш Його, як треба, то Він і тоді скоро почує тебе. Так Він почув і Мойсея, так почув і Анну. Немає біля Нього воїна, котрий би відганяв тих, хто приходить, чи зброєносця, котрий би відкладав час і казав: тепер не час, зараз не можна ввійти, прийди потім; але коли б ти не прийшов, Він стоїть і слухає: хоча би під час обіду, хоча би під час вечері, хоча би в саму нічну пору, хоча би на майдані, хоча би на дорозі, хоча би в спальні, хоча би стоячи перед начальником у судилищі ти покликав Його, – ніщо не перешкоджає Йому почути прохання, якщо ти закличеш Його, як треба.

Не можна сказати: я боюся підійти і просити, мій ворог стоїть перед Ним. Тут немає й цієї перешкоди, бо Він не слухає ворога й не відкидає твого прохання, але завжди й постійно ти можеш розмовляти з Ним, і немає для цього жодних труднощів; бо тут не треба, щоби вводили тебе придверники, домашні розпорядники, наглядачі, сторожа або друзі, але коли ти приступиш сам по собі, тоді особливо Він і почує тебе, – тоді, коли ти не будеш просити нікого іншого.

Не стільки ми благаємо Бога, просячи через інших, скільки самі по собі. Оскільки Він бажає відданості від нас і робить усе для того, щоби ми довіряли Йому, то, коли бачить, що ми робимо це самі від себе, тоді особливо слухає нас. Так Він учинив і з ханаанською жінкою: коли Петро і Яків просили за неї, то Він не задовольнив прохання, а коли вона сама продовжувала просити, то Він скоро дарував їй те, про що просила. Якщо Він, здається, трохи зволікав, то вчинив так не для того, щоби ця жінка чекала, але щоби вона отримала більший вінець і продовженням прохання більше наблизилася до Нього. Тож будемо й ми зі старанністю звертатися до Бога, навчимося, як здійснювати таке звертання. Не треба ні ходити в музей, ні витрачати гроші, ні наймати вчителів, ораторів чи софістів, ні витрачати багато часу, щоби навчитися такої співбесіди, але достатньо лише захотіти, й це мистецтво придбане. У цьому судилищі ти можеш говорити не тільки за себе самого, але й за багатьох інших.

І яка мета цього мистецтва співбесіди? Піднесення молитви. Треба приступати до Бога з недремним умом, скрушеною душею і з потоками сліз, не просити нічого житейського, бажати майбутнього, молити про духовне, не випрошувати зла ворогам, ні в чому не пам’ятати зла, виривати зі своєї душі всі пристрасті й таким чином приступати зі скрушеним і покірним серцем, виявляти цілковиту покірливість, промовляти язиком своїм благословення, не бути причетним ні до чого порочного, не мати нічого спільного зі спільним ворогом всесвіту, тобто дияволом. Бо того, хто говорить із царем про інших і водночас спілкується з його ворогом, карають і світські закони. Тому й ти, якщо хочеш говорити з Богом про себе й інших, дбай особливо про те, щоби не мати нічого спільного зі спільним ворогом всесвіту.

Зібрання повчань