Чи може бути вдячним грошолюб? Кому буде він складати подяку? Нікому. Він уважає всіх своїми ворогами, бажаючи в усіх відібрати все. Хоча би ти віддав йому все своє майно, він не висловить тобі ніякої подяки, але буде досадувати, що ти не мав більшого багатства й не зробив його володарем більшого. Хоча би ти зробив його володарем всесвіту, він не висловить тобі подяки, а буде думати, що він нічого не отримав. Його бажання невситиме, тому що це – хворобливе бажання; а хворобливі бажання завжди такі.

Як той, хто страждає на гарячку, ніколи не може напитися, а постійно відчуває спрагу й ніколи не задовольняє ненаситного бажання пити, так і одержимий пристрастю до багатства ніколи не може наситити свого бажання. А не насичуючись ніколи, він не буде і вдячний тобі, скільки би ти не давав йому. Він буде вдячний лише тому, хто дасть йому стільки, скільки він бажає; але цього ніхто не може зробити, бо бажання його безмірне; тому він і не може бути нікому вдячним.

Немає людини настільки бездушної, як користолюбець; він – ворог усього всесвіту: він досадує, що існують (інші) люди, він бажає, щоби всюди була пустеля й щоби він один володів усім; і про багато що, схоже на це, він думає. О якщо би, говорить він, стався в місті землетрус, і всі були б поглинуті землею, а я один залишився б і взяв би, якщо можливо, майно всіх; о якщо би настала зараза й погубила всіх, не торкнувшись золота; о якщо б сталася повінь чи розлив моря! І безліч подібних думок тримає в голові, а доброї – жодної, і бажає тільки землетрусів, пожеж, воєн, моровиць і таке інше.

Але скажи мені, жалюгідний, нещасний і мерзенніший за всякого раба, якщо би все стало золотом, то чи не втратив би ти золота, вмерши від голоду? Якщо би стався землетрус, то при руйнуванні всесвіту загинув би й ти зі своєю згубною пристрастю; якщо би на землі не стало людей, то нікому було би виготовляти потрібне і для твого життя. Уявимо, – хоча це є безглуздо й неможливо, – уявимо, що всі люди у всесвіті раптом щезли, і їхнє золото і срібло, певна річ, перейшло до тебе, й усе їхнє багатство – золото, срібло, шовковий одяг, золоті речі, самі собою, перейшли до твоїх рук; яка буде тобі користь?

Тоді незабаром тебе спіткала би смерть, бо не стало би ні пекарів, ні землеробів, помножилися би дикі звірі, й біси оволоділи би твоєю душею. І тепер володіє нею багато бісів; а тоді вони звели би тебе з розуму і скоро занапастили б. Ні, скажеш, я не хотів би цього; нехай будуть і землероби, і пекарі. Але й вони змушені будуть витрачати на себе що-небудь? Ні, говориш, я не хочу, щоби вони витрачали. Така невситима ця пристрасть! Що може бути смішніше за неї? Чи бачиш безглуздість? Він хоче мати в себе безліч слуг і журиться, що вони споживають їжу й тим зменшують його майно.

Невже, скажи мені, ти бажаєш, щоби люди були кам’яні? Все це смішно; це хвилювання, буря, вихор, збурення й велике збентеження в душі, котра повсякчас голодує і повсякчас спрагла. Чи не гідна така людина, скажи мені, співчуття і сліз? Є фізична хвороба, котра називається в лікарів ненаситністю, коли людина, приймаючи безліч їжі, не перестає відчувати голод; чи не гідна сліз така ж хвороба в душі? Справді, сріблолюбство є невситимість душі, котра поглинає багато, але ніколи не задовольняється й повсякчас мучиться бажанням.

Якщо би треба було приймати чемерицю чи випробувати що-небудь у тисячу разів неприємніше, щоби позбутися цієї пристрасті, то чи не слід охоче зважитися на все? Немає такої сили-силенної багатства, котре могло би наповнити невситиме черево.

Зібрання повчань