Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Різдва Христового . . .

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

У глибокій таємниці глухої зимової ночі, у глухому містечку, розташованому на далекій околиці величезної середземноморської імперії, не помічене ніким, здійснюється велике обіцяння Боже про спасіння людства, що гине. Народжується у Вифлеємі «Цар царюючих i Господь пануючих» (1Тим. 6:15)! Непримітно твориться «Диво протиприродне», і Суд Божий над пропащим Адамом перетворюється на милість! Ніщо не порушує благоговійної тиші Різдвяної ночі: ні грім труб, ні брязкання кімвалів, ні крики тріумфуючих натовпів. Дійсно, так непомітно, так покірливо, так тихо міг народитися лише Той, Хто «не буде ні суперечити, ні кричати, і ніхто не почує на перехрестях голосу Його; тростини надломленої не переломить, і льону тліючого не загасить» (Мф. 12:19,20). Так міг народитися тільки Той, Чиє Царство і справді «не від світу цього» (Ін. 18:36)!

На руках вистачить пальців, щоб перерахувати усіх, хто був свідком цієї найважливішої події в людській історії, – так мало їх було! Та і ті усе не до кінця зрозуміли чому свідками вони стали. Чи тільки неясні передчуття чогось великого, чогось незбагненно значного хвилювали радісною тривогою їх душі і примушували переживати кожну мить цієї події, «складаючи в серці Своїм» (Лк. 2:19) щонайменшу подробицю того, що відбувається? Чи було відомо пастушкам, що на їх очах відбувається немислиме: Сонце Правди починає Своє жертовне сходження на Голгофу – Бог стає Людиною?

Це «настала повнота часу» (Гал.4.4), це в таємниці здійснилося те сокровенне, про що незабаром «буде проголошене на покрівлях» (Лк. 12:3). Це «світло велике» засяяло світу, який перебував доти «у країні й тіні смерти» (Мф. 4:16). А що ж світ? А світ так і не дізнався «часу відвідин» (Лк. 19:44) своїх! Світ як і раніше перебував у безтурботній дрімоті і не відгукнувся ні радістю, ні скорботою на народження Передвічного Немовляти, він проспав годину ангельського співу, він не помітив, що час присікся і до перебігу історії увійшла Вічність.

Боговтілення, що здійснювалося в таємничій тиші зимової ночі, так і залишилося Тайною, у сокровенну глибину якої безглуздо намагатися проникнути зусиллями пропащого людського розуму.

«Людям це неможливо, Богові ж усе можливо» (Мф. 19:26). Тому Бог, за словом апостола Павла, послав «Духа Сина Свого в серця ваші, Який викликує: “Авва, Отче!”» (Гал. 4:6), бо не витонченим розумом, не точним розрахунком, не художньою інтуїцією і навіть не «дослідженням Писань» (див. Ін. 5:39), а тільки Духом Святим можна сповідувати «Ісуса Христа, Який прийшов у плоті» (1Ін. 4:2).

Духом Божим мудреці, що шукали Царя Юдейського (Мф. 2:2), Царя чужого для їх народу, виявили Того, Хто «віки створив» (Євр. 1:2), «Начальника Життя» (Діян. 3:15), Отця Майбутнього віку! Вони знайшли Його і не засумнівалися в тому, що набули шуканого.

Духом Божим простаки-пастухи, «які стерегли нічної пори отару свою» (Лк. 2:8) і нічого не шукали, нікуди не прагнули, раптом кинули і справу свою, і стадо своє, сказавши один одному: «Підемо до Вифлеєма і подивимось, що там сталося, про що сповістив нам Господь» (Лк. 2:15)! І вони, прості, некнижні люди, також не засумнівалися, коли замість грізного Творця світу і Судді людей, побачили Немовля, що лежить в яслах. І повернулися вони назад з радісною звісткою, «славлячи і хвалячи Бога» (Лк. 2:20)!

Усяка людина жива надією. І коли усе закінчується, коли усе змінюється, коли попереду – пітьма відчаю, що тільки згущується, тоді дай нам Бог побачити серед цієї безнадійної пітьми, серед безвихідного нічного мороку, сяючі тихим світлом Ясла і повитого пеленами маленького Ісуса, дай нам Боже згадати святу ніч Різдва Христового! Згадати, щоб зрозуміти найголовніше: якщо Христос утілився і став Людиною, отже, Бог усе ще сподівається на наше позбавлення від всевладдя гріха, і Йому, Всевишньому, відомо, що ми не безнадійно хворі, що і для нас ще не усе втрачено, що і в нас є ще надія на спасіння. Амінь.

Автор: священик Сергій Ганьковський

Усе по темі: Різдво Христове