Пророк говорить: “Блаженні всі, що бояться Господа. Ті, що ходять путями Його” (Пс. 127:1). А які ці путі Божі, як не доброчесне життя? Через нього можна піднятися на небо, досягти вітчизни й побачити Самого Бога, наскільки можливо людині побачити Його. “Путями Його” називаються тому, що завдяки їм можна піднятися до Бога. До того ж Пророк не сказав “путь”, а “путі”, наголошуючи, що вони численні й різноманітні.

Бог улаштував багато шляхів для того, щоби їх численністю зробити для нас сходження до Нього легким. Одні з-поміж людей сяють дівоцтвом, другі прославляються шлюбним життям, інші прикрашаються удівством; одні відкинули все, другі – половину; ті підіймаються праведним життям, ці – покаянням. Для того Бог і влаштував так багато шляхів, щоби тобі зручно було йти.

Ти не міг після бані хрещення зберегти себе чистим? Можеш очистити себе покаянням, можеш – багатством, милостинею. В тебе немає багатства? Можеш опікуватися хворим, відвідати ув’язненого, подати чашку холодної води, прийняти мандрівця у свій дім, пожертвувати дві лепти, як удовиця, і плакати з тими, що плачуть; і це – милостиня. Та ти не маєш нічого, зовсім бідний, слабкий тілом і навіть ходити не можеш? Терпи все це з вдячністю – й отримаєш велику нагороду. Така була чеснота Лазаря.

Він нікому не допомагав грошима; як він міг робити це, не маючи сам необхідної їжі? Він не ходив до в’язниці; як він міг робити це, будучи неспроможний сам піднятися? Він не відвідував хворого; як він міг робити це, будучи сам облизуваний псами? Але й без цього він здобув нагороду за чесноту мужнім терпінням усього, – тим, що, бачачи жорстокого й нелюдяного в пошані й розкоші, а себе – у таких бідах, не промовив жодного непристойного слова.

Тому він і успадкував лоно Авраамове, хоча був нічим не кращий за мертвого, незворушно лежачи тоді перед ворітьми багатія; увінчаний разом із Патріархом, який здійснив так багато добрих справ, прославлений і відданий до лона його той, хто не роздавав милостині, не подавав руки скривдженому, не приймав мандрівців, не міг зробити нічого іншого, схожого на це, та лише за все дякував Богові, й отримав світлий вінець терпіння.

Справді, велика справа – вдячність, мудрість, терпіння серед таких страждань; це – вища чеснота. За те і Іов був увінчаний. Тому й диявол говорив: “Шкіру за шкіру, а за життя своє віддасть людина усе, що є у неї; але простягни руку Твою і торкнися кістки його і плоті його…” (Іов 2:4-5). Не мале діло – приборкати стражденну душу так, щоби вона ні в чому не согрішила. Це як мучеництво; це – верх чеснот. Так, якщо й ти, улюблений, зазнаєш хвороби, гарячки чи ран, і біль буде змушувати тебе сказати якийсь наклеп, але ти стримаєшся, будеш дякувати Богу і славити Його, то отримаєш таку ж нагороду.

І навіщо нарікати, скажи мені, і промовляти богохульні слова? Хіба біль стане через те легшим для тебе? Навіть, якщо би він ставав легшим, і тоді не слід було би відважуватися на це і втрачати спасіння душі, турбуючись надати полегшення своєму тілу. Проте біль від цього не лише не полегшується, але ще й стає тяжчим. Бо диявол, бачачи, що він отримав певний успіх, довівши тебе до ремствування, посилює вогонь печі, розпалює хворобу, щоби ти виконав його бажання. Таким чином, якщо би навіть, як я сказав, біль і полегшився, не треба робити цього; якщо ж ти не отримуєш ніякої користі, то навіщо сам занапащаєш себе?

Але ти не можеш мовчати? У такому разі дякуй Богові; прославляй Того, Котрий спокушає тебе в цій печі. Замість ремствування промовляй славослів’я. Тоді буде й нагорода тобі велика, і біль стане легшим. Так і блаженний Іов говорив: “Господь дав, Господь і взяв”; і ще: “Невже добре ми будемо приймати від Бога, а лихого не будемо приймати?” (Іов 1:21; 2:10)?. Але мені, скажеш, Бог не дав багатства? Тим легша рана. Бо не одне й те саме втратити багатство, насолодившись ним, чи, не пізнавши його, жити в бідності. Отже, мужньо терпи все, що трапляється, бо це для тебе – мученицький подвиг.

Бо не тільки те становить мучеництво, коли хто отримує наказ принести жертву й не приносить її, і навіть наважується краще зазнати мук, ніж виконати це; але й те робить мучеником, коли хто, незважаючи на біль, який змушує ремствувати, вирішує терпіти й не говорити нічого непристойного. Так, Іов не за те увінчаний, що отримав наказ принести жертву й не приніс її, але за те, що мужньо витерпів нещастя. І Павло прославлений за те, що з вдячністю терпів бичування, біди й усе інше.

Зібрання повчань