Найближчою важливою подією із життя Ісуса Христа, що наступає після свята Христового Різдва є Господнє Обрізання і надання імені новонародженому Дитяткові. Святе Євангеліє про це так говорить: «А як минуло вісім днів, коли належало обрізати Його, дали Йому ім’я Ісус, наречене ангелом ще перед тим, як зачався Він в утробі» (Лк. 2:21). Ісус Христос як Бог і Законодавець не був зобов’язаний виконувати релігійні приписи ізраїльського народу, але все-таки Він їм добровільно підкорився і їх зберігав. З тієї причини Він восьмого дня після народження піддався обряду обрізання. Цю подію святкуємо першого січня.

Тож погляньмо на закон обрізання і його значення в Старому Завіті на встановлення свята Обрізання та його значення для нас.

Обрізання в Старому Завіті

Звичай обрізувати дітей чоловічої статі є дуже старою практикою багатьох народів Сходу. Обрізання звичайно відбувалося у віці дозрівання хлопців і вважалося символом їхньої зрілості.

В ізраїльському народі обрізання стало законом від Авраама. Воно мало для євреїв велике значення тому, що було символом їхнього союзу з Богом, у книзі Буття про це читаємо: «І сказав Бог Авраамові: ти ж збережи завіт Мій, ти і нащадки твої після тебе в роди їх. Цей є завіт Мій, який ви повинні зберігати між Мною і між вами і між нащадками твоїми після тебе в роди їхні: нехай буде у вас обрізана уся чоловіча стать; обрізуйте крайню плоть вашу: і це буде знаменням завіту між Мною і вами. Восьми днів від народження нехай буде обрізане у вас в роди ваші всяке немовля чоловічої статі» (17:9-12).

Припис обрізання мав для юдеїв далекосяжні наслідки. Обрізання насамперед було символом зарахування до членів юдейської релігії і народу. Воно означало підкорення себе законові і його обов’язкам. «Знову я свідчу кожному чоловікові, який обрізується, – каже святий апостол Павло, – що він повинен виконувати весь закон» (Гал. 5:3). Через обрізання кожний юдей ставав учасником благословення і обітниць, Богом даних його народові. Воно було конечне, щоб брати участь у пасхальній жертві. Укінці, невиконання закону обрізання потягало за собою виключення з членства народу. «Необрізаний же чоловічої статі, – каже книга Буття, – який не обріже крайньої плоті своєї, знищиться душа його з народу свого, тому що він порушив завіт Мій» (17:14).

Слово «обрізання» вживається в Старому Завіті часто в символічному значенні, коли говориться про обрізання чи не обрізання серця, уст чи вух, тобто бути послушним Господу Богові чи бунтуватися проти Нього. Тому святий первомученик Стефан робить закид членам синедріону: «Жорстокосердні! Люди з необрізаним серцем та вухами, ви завжди противитеся Духові Святому…» (Діян. 7:51).

Старозавітне обрізання було прообразом новозавітного хрещення, що втілює нас у Христа. Святий апостол Павло, називаючи хрещення нерукотворним обрізанням каже: «В Ньому ви і обрізані нерукотворним обрізанням, стягненням гріховної плоті, обрізанням Христовим; бувши поховані з ним у хрещенні, в Ньому ви і співвоскресли вірою в силу Бога, Який воскресив Його з мертвих» (Кол. 2:11-12).

Встановлення свята

Свято Обрізання зародилося і розвинулося спочатку в Західній Церкві, а потім перейшло до Східної. Латинська Церква первісно називала це свято Господньою октавою, бо це був восьмий день після Різдва, що випадав якраз на Новий рік.

Давні погани вірили в таку прикмету: «Який перший день Нового року, такий буде і цілий рік». Тож, очевидно, того дня справляли різні забави, гульби, пиятику та різного роду карнавали. Чоловіки переодягалися на жінок, а жінки на чоловіків. Надягали на себе шкіри тварин, напр., голову корови, оленя чи собаки. Переодягалися за богів і богинь та навіть віддавалися розпусті. Святий Іван Золотоустий, виступаючи проти тієї поганської гульби з нагоди Нового року, сказав: «Вони думають, що коли перший день цього місяця проведуть у задоволенні й радості, то й цілий рік буде такий… Це велика крайність – після одного щасливого дня очікувати такого самого увесь рік… Щасливий для тебе буде рік у всьому тоді, коли ти не будеш пиячити першого дня, і коли першого й кожного дня робитимеш те, що угодне Господеві» (Слово на Новий рік).

Іоанн Золотоустий (347-407 рр)

Свята Церква, щоб протидіяти тим мерзенним поганським практикам з настанням Нового року, взивала своїх вірних не до радості, а до посту й покути за гріхи поган. Святий Августин у своїй проповіді на Новий рік, заохочуючи своїх вірних до посту, каже: «Щоб припинити тілесну й похітливу радість поган, будемо всі в день Обрізання при Божій помочі постити крім тих, що задля слабого здоров’я не можуть постити, і будемо всенародно молити Бога за тих жалюгідних, що ці дні Нового року по своєму поганському звичаю переводять у розкоші й нездержливості».

Щойно в VІ ст., коли під впливом християнської віри поганські святкування поволі пішли в забуття, свято Обрізання набирає радісного характеру.

На Сході свято Обрізання стало загальним десь у VІІІ-ІX сторіччі, бо щойно з цього часу візантійські календарі подають першого січня свято Обрізання і свято Василія Великого.

Східна Церква в цьому святі властиво відзначає дві події: Христове Обрізання і надання імені Ісус, що означає Спаситель. Тому це свято в нас зветься також святом Найменування Ісуса Христа. Свято Обрізання, хоча вважається великим, не належить до 12 великих дванадцяти свят.

Значення свята для нас

Свято Обрізання говорить нам насамперед про жертву й самовідречення. Нема правдивої служби Богові без дотримання Божих Заповідей та сповнення християнських обов’язків. Кожний християнин мусить практикувати духовне обрізання, яке є перемогою своїх пристрастей та злих нахилів. «Бо обрізання – ми, що служимо Богові духом і хвалимось Ісусом Христом, а не надіємось на плоть» (Флп. 3:3).

Надання Христові імені Ісус вказує на святість і силу цього імені та на його велике значення для кожного християнина. Сам Господь Бог надав Христові ім’я. «Народить же Вона Сина, і наречеш Йому ім’я Ісус, бо Він спасе людей Своїх від гріхів їхніх» (Мф. 1:21).

Перед вознесінням на небо Ісус Христос дав Своїм учням таку обітницю: «Іменем Моїм виганятимуть бісів; говоритимуть новими мовами, братимуть змій; і якщо смертоносне щось вип’ють, не пошкодить їм; покладуть руки на недужих, і вони будуть здорові» (Мк. 16:17-18). Про святість і силу святого імені Ісуса свідчить святий апостол Павло: «Тому і Бог звеличив Його і дав Йому ім’я вище над усяке ім’я, щоб перед іменем Ісуса схилилося всяке коліно небесних, земних і пекельних» (Флп. 2:9,10).

Тож нашим святим обов’язком є прослава святого Христового імені, йому честь віддавати, його призивати, його з почестю мати на устах, як мали його Божа Мати, святий Йосиф, тисячі й тисячі мучеників та ісповідників, що з тим іменем йшли на муки і смерть. Святе Ім’я Христове – це запорука благословення, вислухання наших молитов, через Нього відбувається прощення наших гріхів, у Ньому сила встояти в спокусах, через Нього наше спасення. Ніколи не сміємо забувати, що називаємось християнами, отже, носимо на собі Христове ім’я. Наш гарний і давній християнський звичай каже нам Христовим іменем вітати один одного.

На святому хрещенні ми дістали ім’я нашого святого. І це ім’я повинно бути для нас святе й дороге. З ним ми підемо у вічність. «Ніщо так не робить імені людини безсмертним, – каже святий Іван Золотоустий, – як чеснота. Це доказують мученики, доказують мощі апостолів, доказує пам’ять тих, що жили чеснотливо…» (Бесіди на Псалми).

За матеріалами сайту https://www.canonіc.org.ua

  Усе по темі: Обрізання Господнє