Роздуми Марії Яреми, що присвячені М’ясопусній Неділі та підготовці до посту .  .

«Нарешті, о душе, настав час: іди, попередь, і з вірою взивай: згрішив я, Господи, згрішив перед Тобою, але знаю, Чоловіколюбче, милосердя Твоє, не розлучи мене з тими, що стоятимуть праворуч Тебе» (з вечірні неділі м’ясопусної) – спонукає нас кликати до самих себе літургійна традиція м’ясопусної неділі (назва неділі пов’язана з завершенням м’ясопусного тижня, тобто тижня, в якому «прощаємося» з м’ясними стравами, яких ще донедавна зовсім не вживалося у Великому пості). Саме ця неділя, єдина в літургійному році, не пропонує нам у євангельському читанні для роздумів благодатний час діяльності і проповіді Христа, а другий і славний Його прихід та суд над вселенною.

«Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй і всі святі ангели з Ним, тоді сяде на престолі слави Своєї, і зберуться перед Ним усі народи; і відділить їх одних від одних, як пастир відділяє овець від козлів», – каже нам Євангеліє м’ясопусної неділі. І критерієм такого відлучення стане не вдавана побожність, не формальна приналежність до церковної спільноти, навіть не тривала і почасти лише зовнішня молитва, а любов. Саме любов судитиме наші вчинки, адже «любов покриває безліч гріхів» (1Пет. 4:8).

Каже Христос до кожного з нас у цю неділю: «Я голодував, мав спрагу, був чужинцем, нагим був, хворим, у тюрмі,.. благав про допомогу, потребував вашого часу, трошки зусиль, прагнув доброго слова, милостині, страждав у самотності, незрозумінні, відкиненні, хотів просто лише уваги, а деколи лише погляду…». І тоді ми дивуємося, як Він, всемогутній і непізнанний, досконалий і вічний Бог, міг би чогось потребувати від нас, обмежених і слабких творінь? Ми ж доволі часто разом із євангельськими козлами не знаємо і не пам’ятаємо, коли бачили Його потребуючим.

Адже ми справді не бачимо. Бачимо навколо лише таких самих як ми людей. І не побачимо, допоки не полюбимо. Допоки не полюбимо Бога. Якщо любитимемо Його, неодмінно будемо Його впізнавати. Впізнавати в людях, що поруч. У кожній людині. Але любити потрібно «не словом чи язиком, а ділом і правдою» (1Ін. 3:18). Любити – означає нагодувати, напоїти, прийняти до свого дому, зодягнути, відвідати… Любити – означає стояти праворуч у Царстві, не відаючи навіть за які заслуги.

Якщо звернутись до першого читання неділі – читання Апостола, – бачимо ту саму ідею: усе, що робимо, потрібно робити з любові. Зокрема піст, який гряде, має бути виявом любові до Бога, а не вивищенням над ближнім чи його погорджуванням. «Їжа не наближає нас до Бога: бо, чи їмо ми, нічого не здобуваємо; чи не їмо, нічого не втрачаємо. Однак бережіться, щоб ця свобода ваша не стала спокусою для немічних», – закликає апостол.

Нехай, отже, піст, молитва, всі вчинки і помисли не осудять нас судного дня, але дарують «у спадщину Царство, що було приготоване нам від створення світу».

Роздуми над недільними читаннями