Неділя сиропусна, прощення
Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в Неділю сиропусну, прощенну . . .
Чинити «вчинки темряви» чи зодягнутися в Христа, бути слабким чи сильним у вірі (Рим. 13:11-14:4)
У неділю сиропусну, яка безпосередньо передує Великому посту, чуємо в першому читанні святої Літургії настанови апостола Павла щодо належної постави християнина.
Апостол найперше закликає християн прокинутися, тобто не перебувати в млявості та непевності, але жити своєю вірою, осягаючи спасення, яке стає ближчим з кожним днем, адже з кожним днем стаємося ближчі до зустрічі з Господом у вічності та з кожним днем ми повинні зростати в Христі. Ніч невірства проминула, каже св. Павло, а день віри наблизився. Удень, коли є світло сонця, неможливо чинити те, що чиниться вночі, яка мороком покриває всяке гріховне безумство. Тому, якщо ми перебуваємо у вірі, тобто у світлі дня, то й вчинки наші повинні бути відповідними до віри.
Ненажерство та пияцтво, перелюб та розпуста, сварня та заздрощі є ділами ночі, тобто ділами невірних. Християни ж натомість, зберігаючи правдиву віру, не можуть чинити те саме, що й невірні. Бо ж тоді виходить, що віра ніяким чином не освітлює їхнє життя і діяння, а отже, чим відрізняється від невіри? Але насправді віра – це правдиве світло, адже вірою є зодягнення в Христа, тобто «життя в Христі». Життя людини в Христі неодмінно виявляється в її способі діяння: така людина не догоджає своїм тілесним похотям, не потурає марним бажанням та самолюбству, але прагне цілковито своєю поведінкою та мисленням наслідувати Христа.
Далі св. апостол просить вірних не сперечатися зі слабкими у вірі, тобто з тими, які ще не утверджені в житті в Христі. Слабкі вірять, що їжа їх сквернить[1], хоча насправді так не є. Попри неправильність такого мислення апостол наказує не гордувати слабкими, а допомагати їм зростати у вірі. З іншого боку, каже слабким не осуджувати тих, що сильніші у вірі, ніж вони самі. Взагалі св. Павло явно забороняє християнам осуджувати один одного, адже каже він, що самовільно судимо тих, що підпадають під суд єдиного лише Бога.
Якщо ж судимо ми замість Бога, то виходить так, що ставимо себе на місце Бога, посягаючи на Його право. Якщо інший грішить, то грішить проти Бога. Якщо зростає в чеснотах, то зростає для Бога. Один Бог може судити того, хто до Нього чи проти Нього звертає своє життя. А того, кого ми судимо, каже апостол, Бог підтримає нам на свідчення неправдивості нашого суду. На себе самого треба вважати, себе судити, щоби стояти у вірі, а не падати. Слабких у вірі треба приймати, а не судити. Щоб зрештою не вийшло так, що ми судимо сильніших у вірі, ніж ми самі.
З читання Апостола сиропусної неділі може скластися хибне враження, що піст, в який входимо, не має жодного значення щодо стримання в їжі, але містить лише духовний смисл. Адже сильні у вірі все їдять і знають, що ніщо зовнішнє їх не сквернить, і дякують Богові за всяку їжу. Воно так. Але стримання в їжі в період постів є обов’язковим. Не тому, що їжа нас сквернить, як у це вірили деякі слабкі у вірі з-поміж ранніх християн, але тому, що, стримуючись в їжі, вчимо самі себе панувати над власними тілесними похотями і «ходити за духом, а не за тілом» (див. Рим. 8:4-5). Неможливо навчитися самовладання, якщо не можемо тимчасово стриматися від споживання певних страв. Як же ж тоді зможемо стриматися назавжди від гріхів?
Смисл посту набагато глибший, ніж просто стримування в їжі та забавах, але без цього стримування ми ніколи не осягнемо глибинного смислу посту. Поза тим залишається обов’язковою до виконання постанова св. Павла: «Хто їсть, не зневажай того, хто не їсть; i хто не їсть, не осуджуй того, хто їсть, тому що Бог прийняв його».
[1] Див. коментар до Апостола попередньої неділі.