Достатня втіха в усьому – страждати за Христа; повторюватимемо цей божественний вислів, і припиниться біль усякої рани. А як, скажеш, можна страждати за Христа? Припустімо, що хтось звів на тебе наклеп просто, не за Христа. Якщо ти мужньо стерпиш це, якщо будеш дякувати, якщо станеш молитися за нього, то все це зробиш ти для Христа. Якщо ж будеш проклинати, досадувати, намагатися мстити, то, хоча це тобі й не вдасться, ти терпітимеш не для Христа, але ще зазнаєш шкоду і втратиш плоди зі своєї волі. Бо від нас залежить – отримувати від бід користь чи шкоду; це залежить не від властивості самих бід, а від нашого зволення.

Наведу приклад. Іов, зазнавши стільки бід, витерпів їх із вдячністю і був виправданий, – не тому, що страждав, а тому, що, страждаючи, терпів усе з вдячністю. Інший, зазнаючи таких же страждань або, краще, не таких, бо ніхто не страждає так, як Іов, а набагато менше, гнівається, досадує, проклинає весь світ, ремствує на Бога; такий чоловік осуджується й карається не через те, що страждав, але через те, що ремствував на Бога; а ремствував він на Бога не через необхідну вимогу того, що трапилося; інакше, якщо би він так чинив через необхідну вимогу того, що трапилося, ремствував би і Іов; якщо ж він, зазнавши найтяжчих бід, не зробив нічого такого, то все подібне трапляється не через необхідність, а через слабкість волі.

Нам слід мати душу міцну, і тоді ніщо не буде для нас складним, навпаки, для слабкої душі немає нічого легкого. Від бажання нашої волі все буває й стерпне, й нестерпне для нас; зміцнімо її, й тоді ми легко будемо терпіти все. Якщо дерево глибоко пустить своє коріння, то його не може похитнути й сильна буря; якщо ж воно буде простягати його неглибоко, на поверхні, то й слабкий порив вітру вирве його з коренем. Так і з нами: якщо ми прицвяхуємо плоть свою страхом Божим, то ніщо не похитне нас; якщо ж залишимо її на волі, то й слабкий напад може вразити й занапастити нас.

Тому, умовляю вас, терпіть усе з цілковитим добросердям і наслідуйте Пророка, котрий говорить: “Припала душа моя до Тебе” (Пс. 62:9). Ось що говорить він: “Припала душа моя”. Не сказав просто: тягнеться, але: “припала”. І ще: “Жадає Тебе душа моя” (Пс. 62:2); не сказав просто: побажала, але “жадає”, підкреслюючи цим словом особливу силу бажання. І ще: “Від страху перед Тобою тремтить тіло моє” (Пс. 118:120). Він хоче, щоби ми повсякчас так пригорталися до Бога і єдналися з Ним, щоби ніколи не відступали від Нього. Якщо ми будемо так віддані Богу, якщо прицвяхуємо до Нього серця наші, якщо будемо сильно прагнути Його й жадати, то отримаємо все, чого бажаємо, і сподобимося майбутніх благ. Амінь.

Зібрання повчань