Апостоли і саддукеї, або віра в одного Бога (Діян. 5:12-20)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 2-гу Неділю після Пасхи . . .
У неділю після Пасхи, яку звемо Фоминою неділею, у першому читанні Божественної літургії чуємо розповідь Книги Діянь про ріст молодої Церкви та її перші переслідування. Автор Книги Діянь стверджує, що Бог засвідчував численними чудесами проповідь апостолів. З іншого боку, автор каже, що апостоли однодушно перебували на молитві в храмі (притвор Соломона – один із притворів старозавітної святині). Бачачи чуда та знаки, а також однодушну молитву учнів Христа, народ охоче слухав їх та привертався серцем до спасенного вчення. З цього уривку Книги Діянь видно також верховенство апостола Петра. Саме про нього автор каже, що навіть його тінь оздоровляла недужих та біснуватих.
Звісно, що таке чудодіяння руками апостолів в ім’я Ісуса Христа не могло залишатися непоміченим єврейською старшиною, яка незадовго до того видала Господа Ісуса на страту. Якщо тоді єврейське духовенство та старші видали Христа на смерть через заздрощі (див. Мф. 27:18), за словом Пилата, то так само і тепер, через ті самі заздрощі накладають руки на учнів Христа. І як Господь зазнав смерті тоді, «коли прийшла Його година», так і тепер апостолів визволено в чудесний спосіб з в’язниці, щоб прийняти смерть тоді, коли прийде їхня година.
Ангел-визволитель велить їм знову стати в храмі і проповідувати, незважаючи на небезпеки та заздрощі з боку саддукеїв (саддукеї та фарисеї – дві течії в юдаїзмі, які дещо відрізнялися вченням між собою, зокрема щодо питання воскресіння мертвих та видінь ангелів). Непохитна віра у Воскреслого та однодушна молитва дозволяли апостолам творити незліченні чуда, тоді як заздрощі та злоба забороняли саддукеям радіти спасенням. Тінь апостола позбавляла недуг, тоді як руки саддукеїв волокли невинних до в’язниці. Ангел Господній визволяв учнів Христа, тоді як учні Закону їх ув’язнювали.
І апостоли, і саддукеї стверджували, що вірять в одного Бога. Чому ж так по-різному вірять і так по-різному являють світові свою віру? Чи не тому, що віра одних правдива, а інших – мнима? Чи не тому, що віра одних жива і діяльна, а інших – позірна і мертва? Так і ми, сьогоднішні учні Христа, начебто віримо в одного Бога, але так по-різному. І так по-різному являємо світові нашу віру. Одні з нас повні благодаті і свідчення, а інші – заздрощів та злоби; одні з нас терплять за віру, а інші спричинюють терпіння. Чи справді ми віримо в одного Бога?