Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 2-гу Неділю після Пасхи . . .

У неділю другу після Пасхи Господньої (тобто першу, яка наступає після Пасхи, але зветься другою, оскільки неділя Пасхи є першою з усіх), яку звемо Фоминою неділею чи Провідною, у євангельському читанні чуємо про невіру і віру св. апостола Фоми.

Христос приходить до Своїх учнів увечері дня Свого світлого воскресіння. Отримавши раннім ранком вістку про порожню гробницю, учні, проте, перебувають у страху та непевності в цей недільний вечір. Христос приходить, чинячи явним Своє з мертвих воскресіння, приносить їм мир, яким вітає їх, та повноту радості, заповідану перед страстями. Якою великою мала бути радість апостолів! Той, кого вони любили і кого вважали мертвим, стояв живим перед ними, торкався їхніх рук Своїми, не був подобою живої людини, але справді живим, воскреснувши в тілі. Той, кого учні полишили і відкинули в найважчі часи Його земного життя, стояв перед ними без грізного погляду, без жодного докору, без зайвого пригадування їхньої невірності, без нарікання на їхню зрадливість. Христос стояв перед ними живий, даючи їм мир і радість. Якою, отже, великою мала бути радість апостолів побачити Учителя та знати, що Він їм простив, як завжди це робив. Журба учнів обернулася в радощі, бо знову побачили Христа, і серця їхні зраділи, і ніхто не міг їхніх радощів від них відібрати. І вони нічого не питали Його того дня (див. Ін. 16:20,22-23).

А що ж Фома? Не було його між учнями в цей спасенний і благодатний вечір. Дивно це, адже учні перебували всі разом, і то при замкнених дверях, а Фома не мав страху кудись вийти. Можливо, намагався збагнути, куди поділося тіло Учителя; можливо, шукав, хто би міг його вкрасти; можливо, потребував усамітнитися. А може, щось інше завадило йому бути разом з учнями. Очевидно, Фома відчуває якусь образу, коли дізнається, що Господь явився всім апостолам, окрім нього. Він відмовляється вірити, хоча і сам хотів усім серцем увірувати й обернути свою журбу на радощі. Христос, однак, зволікає з тим, щоб об’явити Себе апостолові. Не приходить Він до Фоми в той самий день чи одразу по тому, як учень поставив умови своєї віри. Але аж по вісьмох днях. Фома мав доволі часу, щоб прийти до віри без того, аби побачити і торкнутися. Господь наче дав йому шанс стати тим блаженним, який не бачив, але увірував. Учень, однак, залишається вірним своєму невірству. А Христос, люблячи його, являє Себе і не залишає Свого вибраного в невірстві.

Незбагненними є дороги Божі: мироносицям явив Себе найперше, десятьом учням явив Себе надвечір, Фомі – вісім днів по тому, Павлові – по Своєму вознесінні, нам – дві тисячі років по воскресінні. «Але ж ми не бачили Його в тілі», – скаже хтось. Не бачили, але торкалися, але споживали в Тайнах, але досвідчили Його Воскреслого. І блаженні будемо, якщо ніколи нікого іншого чи ніщо інше не назвемо господом і богом свого життя, але, увірувавши в Христа і маючи життя в Його ім’я, Його повсякчасно сповідуватимемо: «Господь мій і Бог мій!».

Роздуми над недільними читаннями