Людинолюбний Владика наш, якщо побачить, що ми не турбуємося про сьогочасні блага, і їх дарує нам зі щедрістю, і насолоду благами майбутніми готує. Так, звичайно, буває й стосовно багатства, й стосовно слави в теперішньому житті, й стосовно всіх тимчасових благ. Отож зневажимо теперішнє багатство, щоби здобути багатство істинне; зневажимо суєтну цю славу, щоби удостоїтися тієї істинної й міцної слави; будемо підсміюватися над теперішнім благополуччям, щоби отримати ті несказанні блага; за ніщо будемо вважати теперішнє, щоби нам бути спроможними запалитися любов’ю до майбутнього.

Бо для того, хто прив’язаний до теперішнього, неможливо й почувати в собі любов до тих несказанних благ: у нього пристрасть до сьогочасного затьмарює розум, так само, як якась нечистота заліплює тілесні очі й не дозволяє йому бачити, що треба. І, навпаки, неможливо, щоби той, хто почуває любов до тих міцних і незмінних благ, мав пристрасть до благ тимчасових, котрі перед тим, як з’являться, відлітають і щезають. Просякнутий любов’ю до Бога й плекаючий сильне бажання майбутніх благ, на теперішнє життя дивиться іншими очима і знає, що все теперішнє життя є оманливою примарою і ніскільки не відрізняється від сновидінь.

Тому й блаженний Павло в одному своєму посланні сказав: “…бо минає образ світу цього” (1Кор. 7:31), показуючи, що все людське є лише примара й минає, як тінь чи сон, бо не має в собі нічого істинного й міцного. Чи ж не дитячому розуму властиво ганятися за тінню, гордитися сновидінням і прив’язуватися до того, що миттєве і щезає? “Бо минає, – говорить, – образ світу цього”. Коли ти чув, що “минає”, то навіщо ще шукаєш благ світу? Коли ти чув, що все людське є лише примара, котра не має істини, то навіщо сам добровільно наражаєш себе на спокушання? Чому, розмірковуючи про мінливість і нетривалість (благ світу цього), не зневажаєш їх і не спрямовуєш свого бажання до тих благ, постійних, міцних, тривалих і не підлягаючим ніякій зміні?

І щоби збагнути тобі мудрість учителя всесвіту, подивися, який вираз в іншому місці він ужив, коли хотів показати, що все, навіть і найславніше в теперішньому житті, є ніщо. “Видиме” – чи вкажеш на велике багатство, на славу, знатність, першість, панування, на саме царство, на покритого діадемою й на високий трон – усе це видиме, говорить, тимчасове, з’являється на короткий час і ненадовго дає нам насолоду. Так чого ж ти хочеш примусити нас шукати, якщо все видиме – тимчасове? Тих, говорить, невидимих благ, не цих видимих, але тих, котрих не бачать тілесні очі.

Але хто ж, скажи, переконає нас зневажити видимим і шукати невидимого? Сама, говорить, природа речей нехай навчає вас тому, що тутешні блага, хоча й видимі, але скоро минають, а тамтешні, хоча тепер і невидимі для нас, але вічні, існують повсякчас, не знають ні межі, ні кінця, ні якихось змін, завжди міцні й непохитні.

Зібрання повчань