Якщо кимсь опанує пристрасть гніву, тому Апостол пропонує лікування: “Гніваючись, – говорить, – не грішіть: нехай сонце не заходить у гніві вашому” (Еф. 4:26). Ти не можеш стриматися від гніву? Гнівайся годину, дві, три: але нехай не зайде сонце, залишивши нас ворогами. Воно по доброті Божій зійшло, нехай же не зайде, сяючи на недостойних. Бо якщо Господь послав його через велику Свою доброту й Сам простив тобі гріхи, а ти не прощаєш їх своєму ближньому, то поміркуй, яке в цьому зло? До того ж, від нього може походити й інше зло. Апостол побоюється, щоби ніч, захопивши на самоті людину, котра зазнала кривди й ще пломеніючи гнівом, не роздула цього вогню ще більше.

Вдень, коли ще багато що дратує тебе, тобі дозволено дати в собі місце гніву; та коли настає вечір, примирися й загаси зло, яке виникло. Якщо ніч застане тебе в гніві, то наступного дня вже буде не досить для погашення зла, котре може зрости в тобі впродовж цієї ночі. Якщо навіть більшу частину його ти й знищиш, то не будеш спроможний знищити всього, й наступної ночі даси можливість більше зміцнитися злу, яке залишилось.

“І не давайте, – говорить Апостол, – місця дияволові”. Отож ворогувати один проти одного – означає давати місце дияволові. Бо тоді, як треба об’єднатися разом і повстати проти нього, ми, полишивши ворогування проти нього, дозволяємо собі накинутися один на одного. Справді, ніщо так не допомагає дияволу знаходити місце серед нас, як ворожнеча. І скільки зол постає звідси? Як камені до того часу, поки вони щільно збиті й не мають порожнечі, трудно розламуються; якщо ж незабаром виявиться в них шпара, хоча би така мала, як вістря голки, чи зробиться тріщина, у котру можна лише всунути один волосок, – розпадаються й руйнуються, так і при нападах диявола.

Доки ми будемо тісно поєднані й зближені між собою, тоді він не може ввести жодного зі своїх наклепів. Та коли хоча трохи він розділить нас, тоді вдирається до нас так само, як бурхлива хвиля. Усюди йому потрібен лише почин, це для нього найтрудніше; коли ж почин зроблено, тоді вже він сам по собі все посуває вперед. Так, тільки-но він відкрив твій слух для наклепів, і брехуни вже здобувають твою довіру. Бо керуються своєю ненавистю, яка засуджує, а не істиною, котра справедливо судить. Бо як за часів дружби навіть справедливим недобрим чуткам не хочеться вірити, так під час ворожнечі, навпаки, й неправдиві чутки визнаються за істину.

Інший буває тоді в нас розум, інше – судилище, котре вислуховує не з байдужністю, але з пристрасністю й упередженням. Як покладений на вагу свинець усе перетягує, так і важчий за свинець тягар ворожнечі. Тому, прошу вас, будемо всіляко дбати про те, щоби нам до заходу сонця погашати свої ворожнечі. Бо якщо ти не приборкував своєї ворожнечі першого й наступного дня, то часто продовжував її цілий рік і, нарешті, вона сама по собі посилювалася так, що вже не потребувала нічийого розпалення. Вона примушує слова, котрі промовляються в одному значенні, приймати за інше, змушує підозрювати рухи й усе, що є, перекручувати в інший бік; і тим ожорсточує й дратує людину, роблячи її гіршою за біснуватих; а тому вона не хоче ні назвати, ні чути імені того, проти кого ворогує, але завжди називає її лайливими словами.

Як же ми пом’якшимо свій гнів? Як загасимо це полум’я? Якщо подумаємо про свої власні гріхи й про те, наскільки ми винуваті перед Богом; якщо подумаємо, що ми помщаємося не ворогу, але самим собі; якщо помислимо, що ворожнечею ми приносимо радість дияволу, цьому ворогу, цьому істинному ворогу нашому, заради котрого ми кривдимо свого ближнього. Ти не можеш не злопам’ятствувати, не ворогувати? Будь ворогом, але ворогуй проти диявола, а не проти свого ближнього. Для того й озброїв нас Бог гнівом, щоби ми не власні тіла вражали мечем, але щоби встромляли усе його вістря в груди диявола. Ввергни туди свій меч до самого руків’я; якщо хочеш, втисни й руків’я і не витягай його ніколи звідти, навпаки, встроми туди ще й другий меч. А це станеться тоді, коли ми будемо щадити один одного, коли будемо миролюбно налаштовані один до одного. Нехай я втрачу гроші, нехай і занапащу свою славу й честь, – мій ближній для мене найдорожчий.

Зібрання повчань