Многі й великі гріхи вчинені нами; тому ми потребуємо великого лікування, міцного сповідання. Нехай очі твої проллють сльози, і сльози можуть загасити палаюче вогнище гріхів. Учини так зі своєю совістю: посади розум, який судить, на престол неупередженого судження, виведи на середину всі твої гріхи, пристав до беззаконня грізні думки, приборкай непристойні побажання, від яких виникли гріхи, признач покарання з великою суворістю. Якщо ми таким чином подбаємо про те, щоби судити самих себе, то уникнемо й того страшного судилища.

А що той, котрий судить нині сам себе й вимагає від себе суворого звіту в гріхах, не зазнає осудження в майбутньому житті, про це послухай Павла, котрий говорить: “Бо коли б ми судили самі себе, то не були б судимі” (1Кор. 11:31). Докоряючи тим, котрі недостойно причащалися таїнств, він говорить так: “Тому-то, хто їстиме хліб цей або питиме чашу Господню недостойно, винний буде супроти Тіла і Крови Господньої” (в. 27-29). Зміст його слів наступний: як ті, котрі розп’яли Господа, говорить він, так і ті, котрі недостойно причащаються таїнств, зазнають кари. Нехай ніхто не підозрює в цих словах перебільшення. Тіло Господнє є царська одежа; а той, хто розірвав царську багряницю й забруднив її нечистими руками, однакову заподіюють кривду, через те й однаково караються; так буває й щодо тіла Христового.

Язичники розп’яли Його цвяхами на хресті, а ти, котрий живеш у гріхах, шматуєш нечистим язиком і думкою. Через те й однаковим покаранням погрожує тобі Павло й говорить далі: “Через це багато з вас немічних і недужих і чимало вмирає” (в. 30). Потім, бажаючи показати, що ті, котрі вимагають від самих себе тут звіту в гріхах, котрі осуджують беззаконня свої і потім уже не припускаються тих самих гріхів, можуть урятуватися від майбутнього страшного й невблаганного вироку, він додає: “Бо коли б ми судили самі себе, то не були б судимі. Будучи ж судимі, караємось від Господа, щоб не бути засудженими зі світом” (в. 31-32).

Отож будемо карати свою душу, суворо винищуючи нестримані помисли; будемо змивати нечистоти свої слізьми; великий плід від цих ридань, велике напучення й утіха. Бо, як велике покарання за сміх і нестриманість, так, навпаки, повсякчасні ридання приносять утіху. Бо “Блаженні ті, що плачуть, – каже Господь, – бо вони втішаться” (Мф. 5:4); “горе вам, що смієтесь тепер, бо будете плакати і ридати” (Лк. 6:25). Смуток, згідно Бога, має досить корисну силу; про нього Ісая або, краще, Бог через Ісаю сповістив так: “За гріх… його Я гнівався” (Іс. 57:17). Я не наклав, говорить, на нього покарання, відповідного до злочину. Бо в нагородженні за добрі справи Бог перевищує їхню міру, а за гріхи, використовуючи через Своє людинолюбство багато різноманітних викривань, накладає за них помірну кару.

Тому, висловлюючи це й тут, Він сказав: “Я бачив шляхи його, і зцілю його, і буду водити його й утішати його і засмучених його” (Іс. 57:18). Чи бачиш, яка й швидка, й велика користь покаяння? Покаравши дещо грішника за гріхи й побачивши, що він став сумний і зажурений, Я полишив, говорить Бог, і це невелике покарання. Таким чином Бог готовий до примирення з нами й тільки шукає найменшого приводу до цього! Дамо ж Йому нагоди виявити любов до нас, намагатимемося пильнувати себе чистими від гріхів; якщо ж колись спіткнемося, відразу встанемо, оплакуючи свої гріхи з цілковитою щирістю, щоби нам отримати радість згідно Бога. Бо якщо тоді грішник примирив зі собою Бога тим, що “засмутився й пішов засмучений”, то чого не зробить той, хто долучить до цього сльози й буде благати Його з великим зусиллям?

Зібрання повчань