Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 4-ту Неділю після Пасхи . . .

У четверту неділю після Пасхи Господньої, неділю розслабленого, під час Божественної літургії чуємо читання з Книги Діянь апостолів про чуда, здійснені ім’ям Ісуса Христа за посередництвом Його учнів: оздоровлення Енея та воскресіння Тавифи. Якщо Євангеліє нам звістує про незвичайні знаки і чуда, творені Христом, то Книга Діянь продовжує цю тему, але тепер уже знаки і чуда творяться за посередництвом апостолів. Той самий Христос чинить ці незвичайні знаки, але чинить їх не Своєю видимою присутністю, а через молитву і діяння учнів. Учні ж своєю силою не творять ніякого знаку чи чуда, лише силою Христа. Про це явно каже апостол Петро, звертаючись до чоловіка паралітика: «Енею! Зціляє тебе Ісус Христос; встань з постелi твоєї». А й коли приходить апостол до дому, де оплакували померлу, не насмілюється нічого чинити від себе самого, а лише в ревній молитві просить Бога про підняття з мертвих тієї, що так її любили святі (тобто християни).

Апостол бажає наодинці молитися Богові, не шукає людської слави, не молиться на показ (див. Мк. 12:40; Лк. 20:47), не виставляє себе як протагоніста незвичайної події. Він глибоко свідомий того, що лише Бог має владу та потугу давати і брати життя, чинити знаки і чуда. Така постава апостола Петра навертає численних людей до Господа, а не творить самому учневі велике коло послідовників. Таким чином гроно учнів Христа ще глибше усвідомлює своє апостольство, тобто посланництво, тобто проповідування Того, хто їх послав, а не проповідування себе самих чи своїх ідей.

«Ісус Христос учора й сьогодні і навіки Той же» (Євр. 13:8). Як Христос творив знаки і чуда в часі земного життя, так творив їх через апостолів по Своєму Вознесінні, так і нині творить їх через Своїх учнів, що увірували в Нього по цілому світі уже протягом двох десятків сотень років по Вознесінні. Тим справджується слово Господа, що учні Його творитимуть у Ньому діла, які Він творив, а й більші від них: «Істинно, істинно кажу вам: хто вірує в Мене, діла, які творю Я, і він створить, і більше цих створить; тому що Я до Отця Мого іду. І коли чого попросите у Отця в ім’я Моє, те зроблю, щоб Отець прославився в Сині. І коли чого попросите в ім’я Моє, Я те зроблю» (Ін. 14:12-14). Тому, отже, ми, християни, що нині живемо у світі, можемо, а навіть покликані, просвічувати світ ділами, які чинив Христос, а згодом апостоли.

Ніколи, однак, не зможемо учинити нічого подібного, якщо не робитимемо це в ім’я Господнє. Багато з нас, християн, своїм життям не проповідує Бога, а лише себе самих та свої різні вигоди, і тому не дивно, що нашою молитвою ніхто не оздоровляється, ані не встає з мертвих, ані не навертається до Бога, що є не меншим чудом. Проблема, мабуть, у тому, що не вміємо чинити діла цілковито в ім’я Христа, а не бодай трошки у своє ім’я. Не вміємо просити Отця в ім’я Христа, а зрештою часто не віримо в те, що справді отримаємо все, що лиш попросимо в ім’я Ісуса Христа, воскреслого і вічноцарюючого.

Роздуми над недільними читаннями