Ісус ніким не гордує, усіх приймає, ділиться з усіма радістю спасення та життя
Роздуми Марії Яреми, що присвячені милості Господній, яка зливається на кожного з нас . . . .
Самарію уже здавна юдеї трактували як край поганський, що не зберіг віри своїх батьків, а змінив її, поєднавши зі звичаями інших народів. Жінку-самарянку – героїню євангельської історії – також здавна її односельці трактували як ту, що не зберігала вірності, адже п’ятьох мала чоловіків і той, що був шостим, не був її чоловіком.
Однак Христос приходить у Самарію і не боїться осквернитися поганськими звичаями. Розмовляє із самарянкою і не кидає на неї зневажливого погляду. Мало того, приймає її зневажливу відповідь і не соромиться продовжувати бесіду. Просить у неї води, пропонуючи їй власну воду життя; запитує її як незнаючий, щоб виявити їй глибини Свого знання. Відкриває їй Своє месіанство, щоб знайти в ній поклонницю в дусі і правді.
Христос не гордує всіма погордженою країною і всіма погордженою людиною, не чекає, щоб Самарія звернула до Нього своє прохання, але сам приходить до неї, не дозволяє жінці пройти повз Нього в мовчанці, але сам розмовляє з нею. Бо Він – правдиве джерело води живої, що тече в життя вічне, напій правдивий для спраглих, знання для незнаючих, слово для безмовних. Він – Той, хто приносить спасення, з Юдеї, але не лише для юдеїв. Він приймає в жінці-самарянці всі народи, щоб привести їх до богопізнання.
А жінка, що була усіма погорджена через своє походження і свій спосіб життя, стає світлою благовісницею радості приходу у світ Месії. Вона не затримує благодать лише для себе, але спішить, щоб всім возвістити, щоб усіх привести, щоб усім явити Джерело води, що втамовує спрагу навіки.
Нехай неділя самарянки буде для нас великим повчанням правдивого благочестя, яке живиться від вічного Джерела, ніким не гордує, усіх приймає, ділиться з усіма радістю спасення та життя вічного.