Якби ви знали дар Божий… (Ін. 4:5-42)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 5-ту Неділю після Пасхи . . .
У п’яту неділю після світлого Христового Воскресіння під час Божественної літургії чуємо євангельський уривок про розмову Господа з жінкою-самарянкою. Як і в читанні попередньої неділі, так і тут євангеліст наголошує на божественній природі Спасителя. Цього разу Христос явно відкриває самарянці Своє післанництво, стверджуючи, що Він саме Той, кого чи то юдеї, чи то самаряни очікували віками.
Господь Ісус, виявляючи нечеснотливе життя самарянки, не робить цього, щоб її осудити чи зневажити, але щоб показати їй правдиву спрагу, яка мучить її і яка не зникає від того, що вона черпає воду з Якової криниці. Спрага ця може бути вгамованою лише водою живою, яка не в надрах землі, а в Бозі має джерело, і яку не черпаком черпають, а вірою. Учням же Христос показує, що правдивий голод втамовується не їжею, яку вони принесли із міста, а їм незнаною. Їжею бо тією є чинити волю Отця і вершити діла Його.
«Якби ти знала дар Божий і Хто говорить тобі: дай Мені напитися, – то ти попросила б у Нього, і Він дав би тобі води живої», – каже Господь жінці, відповідаючи на її здивування, коли попросив у неї напитися. Те ж саме говорить Христос і нам сьогодні: «Якби ви знали дар Божий, і – хто Той, що каже вам: Дай мені напитися, наїстися, одягнутися,.. дай мені любов, терпеливість, підтримку, надію,… дай мені час, зусилля, волю і бажання,… то просили б самі в Нього…». Ми, як і жінка-самарянка, спрагнені Бога, а намагаємось цю спрагу вгамувати черпанням з криниці Якова, тобто із джерела земних дібр. І, як апостоли, маємо правдивий голод та намагаємося вгамувати його харчами, купленими в місті, тобто тлінними добрами.
А Христос розмовляє з нами чи не щоденно через численних людей, кажучи: «Дай мені напитися». Ми ж не відаємо Того, хто просить, не знаємо, що Він є Той, хто все дає нам, хто все знає про нас. Самарянка вважала Христа за звичайного чоловіка-юдея, до того ж дивного, бо поводився інакше, ніж інші юдеї, а в розмові впізнала в Ньому Сповіщеного. Так і ми вважаємо інших людей за звичайних жебраків, потребуючих, голодних, сиріт, старих, подорожніх, до того ж дивних, хоч у розмові з ними покликані впізнати Христа, який не лише жінці-самарянці Себе об’явив, але кожному з нас, бо просвічує кожну людину, яка приходить на світ (див. Ін. 1:9), і який не лише їй, але кожному з нас пропонує повернутися до чеснотливого життя, поклонятися Отцеві в Дусі та Істині, черпаючи з радістю воду життя вічного.