Про покаяння
Постанемо, улюблені, постанемо хоча нині й будемо стояти твердо. Доки ми будемо лежати? Доки будемо тішитися й віддаватися житейським побажанням? І сьогодні є своєчасно сказати: “До кого мені говорити і кого напоумлювати, щоб слухали?” (Єр. 6:10). Так усі стали глухі до вчення про доброчесність і через те сповнилися безліччю пороків! Якщо би можна було розкрити душі, то як серед воїнів після поразки видно то мертвих, то поранених, – таке ми побачили би видовище й у Церкві. Тому вмовляю і прошу: подамо один одному руки й постанемо, бо і я з числа поранених і потребуючих лікаря. Не зневірюйтеся; рани наші хоча тяжкі, але не незагойні. Лікар наш такий, що ми лише би відчували рани, а Він, хоча би вони були вкрай небезпечні, відкриє нам багато шляхів до спасіння.
Якщо ти полишиш гнів на ближнього, то й тобі будуть прощені гріхи твої: “Якщо ви прощатимете людям провини їхні, – говорить Господь, – то простить і вам Отець ваш Небесний” (Мф. 6:14). Якщо будеш ревно молитися, отримаєш прощення; це доводить удова, котра невідступним проханням схилила на милість жорстокого суддю (Лк. 18:5). Якщо станеш осуджувати себе за гріхи свої, отримаєш утіху: “Пригадай Мені; станемо судитися; говори ти, щоб виправдатися” (Іс. 43:26). Якщо станеш журитися через них, і це буде для тебе корисним лікуванням: “…Я бачив шляхи його, – говорить Господь, – і зцілю його, і буду водити його й утішати його і засмучених його” (Іс. 57:18). Якщо виявиш милість удовиці, очистяться гріхи твої: “…Захищайте, – каже Пророк, – сироту, заступайтеся за вдову. Тоді прийдіть – і розсудимо, – говорить Господь. Якщо будуть гріхи ваші, як багряне, – як сніг убілю; якщо будуть червоні, як пурпур, – як вовну убілю” (Іс. 1:17-18). Бог не залишить на тобі й сліду від ран твоїх.
Хоча би ми поринули в таку глибінь зол, в яку поринув син, котрий розтринькав батьківське майно й харчувався кормом свиней, і тоді, якщо покаємося, неодмінно спасемося; хоча би були винні тисячу талантів, і тоді, якщо припадемо до Господа й не пам’ятатимемо зла, отримаємо прощення в усьому; хоча би блукали так само, як заблукана вівця, й тоді Господь може спасти нас; будемо лише ми бажати цього, улюблені; а Бог людинолюбний. Для Нього достатньо було й того, що боржник тисячі талантів припав до Нього, що той, хто розтринькав батьківське майно, лише повернувся, що заблукана вівця побажала бути врятованою.
Тому, уявляючи собі Його людинолюбство, будемо уласкавлювати Його тут і поспішімо принести перед обличчя Його сповідання, щоби, відійшовши звідси невиправданими, не зазнати тяжкого покарання. Якщо в теперішньому житті ми покажемо хоча якесь старання, то отримаємо величезну користь; а якщо відійдемо звідси, анітрохи не виправившись, то, як би ми не розкаювалися там, не буде нам від того ніякої користі. Треба подвизатися, доки ми ще на поприщі; а після закінчення видовища марно плакати й ридати, як робив багатій, котрий, хоча плакав і ридав, але даремно й марно, бо проґавив потрібний час. А втім, не він один, а багато й нині схожих на нього багатіїв, які грошей не зневажають, а душею нехтують. Я дивуюся, коли бачу, як часто вони просять у Бога милості, а самі до себе немилосердні, не щадять своєї душі, начебто вона їхній ворог.
Не будемо жартувати, улюблені, не будемо знущатися й спокушати себе, просячи собі в Бога милості, а самі віддаючи перевагу над цією милістю грошам, пересиченню й усьому іншому. Якщо би хто запропонував тобі на суд діла якусь людину й сказав би, що вона, наражаючись на смертельні небезпеки й будучи спроможна невеликою кількістю грошей врятувати себе від загибелі, наважилася краще померти, ніж втратити скількись свого майна, то ти, звичайно, визнав би її не гідною ніякої милості чи прощення. Так міркуй і про самого себе; бо й ми робимо так само: нехтуємо своїм спасінням, а дорожимо грошима. Як же ти можеш просити милості в Бога, коли не щадиш себе сам і віддаєш перевагу грошам над душею?