Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 6-ту Неділю після Пасхи . . .

У шосту неділю після Пасхи Господньої під час Літургії читаємо уривок з Євангелія від Іоанна, який розповідає про оздоровлення сліпонародженого. Складається таке враження, що Господь наче навмисне провокує юдеїв, адже вже вкотре оздоровлює в суботу; окрім того, не просто словом оздоровлює чи дотиком, а робить суміш, завдяки якій відкриває очі незрячому. Цікаво, чому Христос оздоровляє саме в день суботній? І чому при тому робить це складнішим способом, ніж звично? Невже випадково? Але чи Той, хто дозволив цьому чоловікові народитися сліпим, щоб на ньому виявились діла Божі, міг звершувати це оздоровлення випадково? Виглядає, що Ісус зумисне вибирає саме суботу, аби відкрити очі сліпонародженому. Виглядає, що Він свідомо вибирає складніший, ніж звично, спосіб оздоровлення (і це лише посилює нарікання юдеїв на те, що Він порушує суботу).

«Мені належить робити діла Того, Хто послав Мене, доки день є; прийде ніч, коли ніхто робити не зможе», – каже Господь учням. «Доки день» означає поки триває Христове життя між нами. Допоки Він є і допоки ніч, в яку Його буде схоплено, не наступила, Господь навчає, оздоровляє, промовляє. Не може Він не чинити цього і в суботу, адже субота є за часу «дня». Не може Христос не чинити діла Отця, зокрема і в суботу, у день святий. Хоча Ісус добре знає, що це буде зараховано Йому за зле. Однак, знаючи це, Він не перестає діяти, ніяким чином не нехтує ділами Отця заради людських суджень, ніяким чином не таїть діла Божі, але робить їх явно, хоча знає, що цим провокує юдеїв.

Христос знає, що ті, які нарікають на Нього та називають себе учнями Мойсея, є дітьми тих, які нарікали на Мойсея в пустелі. Народ у пустелі не вмів розпізнати діла Отця через слугу Його Мойсея. І тут знову юдеї не вміють розпізнати діла Отця через Його Сина. Хоча дивуються нечуваному чудові, адже відкрито очі не тому, що колись ними бачив, а тому, хто зроду не мав зору. Дивуються, перепитують оздоровленого деталі чуда, кличуть його батьків, так старанно роблячи усе, щоб лише не повірити. Явне діло Отця стає для них закритим не стільки через порушення суботи (бо ж якби юдеї знали Отця, не могли б називати діла Отця порушенням суботи), як через невіру, заздрість, лукавство. Те ж саме діло стає дуже явним для сліпонародженого, і то не стільки через отриманий зір, якого не мав від народження, як через віру (бо якби не мав віри, чи пішов би на слово Христа вмиватися в Силоамську купіль, в якій, можливо, не один раз уже вмивався, проте так і не прозрів?).

Христос діє «доки день» явно і переможно, виявляючи Свою незбагненну божественність у людськім тілі. А ми? Чинимо діла Отця «доки день» нашого життя? Чи людські судження змушують нас ховатися та чинити діла світу?

Роздуми над недільними читаннями