Про зцілення Христом сліпонародженого роздумує Марі Ярема . . .

Той, хто ніколи не бачив сонця сотвореного, сподобився відразу побачити Сонце небесне. Той, хто зроду спотикався об каміння земне, не маючи світла очей, сподобився одразу йти рівними дорогами благочестя і богопізнання, одержавши світло серця. Той, хто був жебраком з дитинства, став відразу проповідником приходу Христа-Месії. Таке велике чудо віри. Адже «ні він не згрішив, ні батьки його», – що таке йому сталось, що вроджений сліпим, – а «для того, щоб відкрилися на ньому діла Божі»! От і виявляються сьогодні чудно діла Божі і Його слава.

Чи варто, однак, було чоловікові так страждати з народження, щоб одного дня могла явитися слава Божа? Чи не жорстокосердий Господь наш? Але ж ні, ніколи. Якби не сотворив Господь чоловіка цього незрячим, чи побачив би він колись світло віри, чи сповідував би за свого життя Того, хто приходить як «Світло світу»? Чи свідчив би він колись перед книжниками і фарисеями, кажучи явно: «Це й дивно, що ви не знаєте, звідки Він, а Він відкрив мені очі. Але ми знаємо, що грішників Бог не слухає; хто шанує Бога і волю Його творить, того слухає. Споконвіку не чувано, щоб хтось відкрив очі сліпому від народження. Якби Він не був від Бога, то не міг би нічого творити» Чи промовив би ТОЙ чоловік колись, поклонившись: «Вірую, Господи!»?

Тому, отже, страждання плоті було тому чоловікові на спасення душі і на просвічення тіла, бо одного спасенного дня Він зумів пізнати Бога Живого.

Роздуми над недільними читаннями