Ми повинні визнавати Христа за першу основу любові до ближнього. Та ми бачимо, що многі мають інші спонуки до любові: один любить тому, що його самого люблять; другий – тому, що його поважають; інший – тому, що ближній в якійсь житейській справі був для нього корисним; а четвертий – через щось інше. Але важко знайти такого, котрий любив би ближнього щиро й як слід – задля Христа. Бо многі поєднані один з одним лише житейськими справами.

Досліджуючи все, ми знайдемо в багатьох у любові більше удаваного ніж істинного. Це розкривається через причини, котрі породжують ворожнечу. Оскільки вони поєднані між собою житейськими вигодами, то через це їхня любов не має ні палкості, ні сталості; навпаки, кожна образа чи втрата грошей, чи заздрість, чи любов до марнославства, чи інше щось, подібне до цього, легко руйнує їхню любов, бо вона не має духовного кореня. Якщо би був такий корінь, то ніщо би житейське не могло зруйнувати духовного. Любов, яка має за основу Христа, міцна, стала, нездоланна; ніщо її зруйнувати не може: ні наклепи, ні небезпеки, ні смерть, ні щось інше, схоже на це.

Хто так любить, хоча би терпів тисячу поразок через цю любов, не полишить її. Бо хто любить через те, що його люблять, той у разі неприємності, котра сталася, перестане любити; а хто поєднаний тою любов’ю, ніколи не полишить її. Тому й Павло сказав: “Любов ніколи не минає” (1Кор. 13:8). Але тебе образив той, кого ти поважав; чи облагодіяний тобою хотів убити тебе? Якщо ти любиш задля Христа, то й це саме схиляє тебе до більшої любові. Що в інших править за руйнування любові, тут те ж саме править за її зміцнення.

Чому ж? По-перше, тому, що такий буває для тебе винуватцем нагород; по-друге, тому, що він потребує більшої допомоги й піклування про нього. Тому, хто так любить, той не розбирає ні роду, ні вітчизни, ні багатства, ні взаємної любові до себе, ні іншого чогось, схожого на це. Але хоча би його ненавиділи, кривдили, умертвляли, не перестає любити, маючи достатню причину для любові – Христа. На Нього неухильно поглядаючи, він перебуває твердим.

Бо й Христос у такий самий спосіб любив ворогів, невдячних, кривдників, наклепників, ненависників, які не хотіли дивитися на Нього, віддавали перевагу перед Ним дереву й камінню, – любив їх найвищою любов’ю, подібної до котрої не можна знайти. Бо говорить: “Немає більше від тієї любови, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Ін. 15:13). Дивися, як Він піклується й про тих, котрі розіп’яли Його, й котрі учинили стільки звірства над Ним! Так говорив Він про них Отцю: “…прости їм, бо не відають, що чинять” (Лк. 23:34), і після цього послав ще до них учнів.

Порадуємося й ми цій любові й будемо дивитися на неї, щоби, ставши наслідувачами Христа, удостоїтися й тутешніх, і майбутніх благ.

Зібрання повчань