Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 7-му Неділю після Пасхи . . .

У неділю по Вознесенні Господньому святкуємо пам’ять святих отців Першого Вселенського собору. Читання з Книги Діянь у цей день представлене уривком, в якому святий Лука (автор Книги Діянь) подає слова та настанови апостола Павла, звернені до пресвітерів Церкви, тобто до єпископів, як сказано в цьому тексті. Слово «пресвітер» означає «старший». Такими «старшими» у християнських спільнотах є найперше єпископи, а також священики. Апостол ревно просить єпископів чувати над самими собою та над довіреними їм місцевими Церквами.

Спочатку власне закликає їх чувати над собою, щоб не ввійти у спокусу, не піддатися на жодні єретичні вчення та підступи диявольські. Адже якщо вони, пастирі, впадуть у лживе вчення та гріх, то хіба не потягнуть за собою і численних учнів? Тому мусять повсякчасно чувати над собою і ради себе самих, і ради довірених їм людей. Чуваючи над собою, потрібно молитися і чувати також над усім стадом Христовим, тобто вірними. Апостол каже, що неодмінно ввійдуть поміж християн вовки, тобто лжевчителі, які неправдивим навчанням зводитимуть багатьох. А далі каже, що такі лжевчителі подекуди вийдуть з числа самих «старших», тому власне так необхідно, щоб пресвітери трепетно чували найперше над самими собою, а також над своїм стадом.

Апостол Павло показує, зокрема, певні «механізми» трепетного чування над стадом: не вимагати ні від кого нічого та працювати власними руками. Це не означає, що святий Павло чи інші проповідники Христа, чи сучасні єпископи і священики не мали чи не мають права бути на утримуванні з того, що служать таїнства і проповідують Слово. Однозначно мають право, про що у своєму Посланні згадує святий Павло (див. 1Кор. 9). Вірні ж, відповідно, мають обов’язок утримувати служителів. Однак апостол Павло, коли поводився так, що не брав нічого від людей, яким проповідував, робив це не тому, що не мав права поводитися інакше, а тому, що ревно і трепетно вболівав над тим, аби інших привести до віри. Він не хотів, щоби хтось не прийшов до віри лише через думку, що проповідництво – це спосіб заробітку для апостолів.

Лжевчителі справді увійшли поміж християн по відході святих апостолів. Такі лжевчителі подекуди направду були вихідцями з-поміж «старших». Це бачимо хоча би з того, що Перший Вселенський собор, пам’ять отців якого згадуємо в цю неділю, був скликаний через поширення єресі аріанства, натхненником якої був ієрей Арій.

Такі самі небезпеки стати «хижим вовком» чигали і чигають також і на нинішнє стадо та його «старших». Тому неустанно потрібно зважати на себе самих та на інших, за словом апостола Павла. Мирянам потрібно зважати на те, щоби ніхто не міг їх «відірвати» від стада, тобто від Церкви, улесливими словами та лживими вченнями, яких Церква не навчає. Дуже часто стається так, що ті, які відходять від Церкви і примикають до лживого вчення, роблять це не тому, що в Церкві їм бракувало правдивого вчення, а тому, що в Церкві їм забракло чи то розуміння з боку пресвітерів, чи то допомоги з боку стада, чи то вони згіршилися в Церкві чиєюсь недоброю поведінкою, чи то не бажали зрозуміти, що Церкву потрібно спомагати матеріально.

Невже те, що хтось мене не зрозумів чи не допоміг мені, чи подав мені поганий приклад, може бути причиною відходу від Церкви, яку Христос «придбав кров’ю власною»? І чи може те, що мені шкода дати до церковної скарбниці гроші, бути причиною мого відходу від Церкви? А з іншого боку, «старші» у Церкві повинні зважати, щоби стадо овець не ставало стадом хижих вовків через їхнє недбальство, байдужість чи сріблолюбство. Усі в Церкві повинні зважати на себе самих і на інших. Церкву Господь заручив Собі власною кров’ю, а ми так легко нехтуємо нею.

Роздуми над недільними читаннями