Прослава, відхід зі світу та повнота радості (Ін. 17:1-13)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 7-му Неділю після Пасхи . . .
У неділю по Вознесінні Господньому, сьому після Пасхи, читаємо євангельський уривок Тайної вечері в описі євангеліста Іоанна, де Господь Ісус молиться до Отця за учнів. Слова цієї молитви, званої Архієрейською, логічно вплітаються в контекст вознесіння: Христос відходить до Отця, прославивши Його на землі, виконавши Його діло, об’явивши Його ім’я людям, і просить, щоби Отець прославив і Його тією славою, яку Він мав споконвіку на Небесах, та щоби зберіг в єдності людей, Йому переданих.
Насправді ж цю молитву Христос промовив не безпосередньо перед вознесінням, а, як уже було сказано, у контексті Тайної вечері. Це дещо змінює розуміння молитви. Адже Ісус молиться до Отця про прославу, знаючи, що гряде година не слави, а гіркоти, приниження, муки. У той же час Христос каже Отцеві, що Він уже не у світі, хоча від світу Йому ось зараз доведеться витерпіти наругу. Таким чином, Господь називає прославою водночас і хрест, і воскресіння, і вознесіння з возсіданням про правиці Отця. Він наче єднає усе це в нерозривну єдність: нема слави воскресіння без слави смерти, нема без обох слави вознесіння.
Христос знає, що відходить до Отця, тому каже, що вже не у світі, єднаючи в одному часі і відхід через смерть, і відхід через вознесіння, хоча між ними більше, ніж сорок днів різниці. Той, хто прославляє Отця, приймає прославу від Нього, яка є наче подвійною: прослава хрестом та прослава небесна, що мав її Син ще перед сотворінням світу. І відхід Христа є наче подвійним: відхід смертю тілесною та відхід божественним вознесінням.
Така прослава і такий відхід Божого і Людського Сина є для нас надією та радістю: чесні страждання і смерть на землі є небесною славою і вознесінням. Ми усі, які передані Синові Отцем через хрещення, отримуємо в дар життя вічне, яке полягає в спізнанні Триєдиного Бога, нам дані ті слова, що Отець дав Синові, за нас молиться сам Син перед Отцем, тому й радості нашої має бути вщерть, а з нею надії повнота і сила єдності в ім’я Боже.