Не забудьте вимкнути телевізора

Почути Його слова

Нам подобається безупинно прокручувати в голові ті події, поняття і думки, з якими ми живемо. І перестати так робити ми не в змозі, нам дуже важко. Важко заспокоїтися, нехай ненадовго, – просто для того, щоб море, бурхливе всередині, вщухло і з’явилася можливість спокійно розглянути і свою «поверхню», і «дно», насолоджуючись тишею і гармонією. А ми не в змозі це зробити, такий вже зараз час: навколо шум, гамір, дзвінки, постійне спілкування, безліч думок у голові, і так – без зупину.

Пам’ятаєш, ти сам розповідав, що, прийшовши додому, відразу вмикаєш телевізора? При цьому тобі необов’язково щось дивитися; головне – слухати, бо звуки з телевізора створюють враження, ніби окрім нас вдома є ще хтось. Але Хтось адже і так є! Навіть якщо вдома тихо і порожньо, тут усе одно є присутнім Бог – не дивлячись на те, що телевізор вимкнений.

Проте поки що ми цього не розуміємо, не вміємо так жити. Нам хочеться постійно щось дивитися і слухати. Деякі люди навіть засинають під телевізор саме з цієї причини. А багато, сідаючи в машину, тут же вмикають радіо, щоб послухати новини, або музику, або ще щось – неважливо що. Ми просто не в змозі мовчати, бо, у першу чергу, не вміємо робити це подумки. Навіть якщо беремо паузу і певний час нічого не говоримо, не робимо, розум все одно продовжує судорожну роботу, думки мчать ускач.

Вважається, що в середньому в людини виникає близько шістдесяти тисяч думок на день. Події, поняття, ідеї – усе це постійно проходить через наш розум і створює відчуття нескінченного руху. Це відчуття хибне. Воно не дає нам можливості відчути ту тишу, той спокій, які передували створенню світу.

А якщо заспокоїтися, то, цілком можливо, потім вийде зробити щось дуже хороше. Подумай сам! Як правило, саме мовчання передує появі наукового відкриття, музичних або літературних шедеврів. Тобто мовчання – це джерело натхнення. Людина спокійно сидить і мовчить, ні про що не думаючи. Це з боку вона здається зануреною в думки, а насправді вона просто мовчить. І в такі моменти тиха, гладка поверхня її душі здатна відбити Божественне Лице. І все видиться в прекрасному світлі.

«Ні, – заперечиш ти. – Ні, у мене так не буває! Я, коли сиджу мовчки, у тиші, тут же починаю божеволіти від думок!» Але і це непогано, нічого страшного тут немає. Знаєш, чому? Бо завдяки цим думкам ти можеш добре узнати самого себе. Посидь спокійно у своїй кімнаті і скажи собі: «Зараз я ні про що не думатиму. Просто заспокоюся і помовчу».

Адже ти чув про ісіхазм? Так називалося мовчання святих подвижників. Вони відмовлялися від усіх зовнішніх дій і сконцентровувалися на внутрішній безмовності. Якщо спробуєш так зробити, то побачиш, скільки думок тут же з’явиться в тебе в голові! Спадуть на думку різні події, розмови, бажання; почнеш відчувати дискомфорт, відразу ж захочеться їсти, пити, зняти верхній одяг, зателефонувати комусь. І доки це триватиме, жодного спокою не буде. Адже наш розум звик так працювати! Звик прагнути, поневірятися, мандрувати, звик думати – як хороше, так і погане – без зупинки. Тоді як Господь створив людський розум зовсім іншим – бездонним озером, яке час від часу повинне вщухати, щоб води очищалися. Щоб людина могла заглянути в себе, побачити свою красу, а потім і волю Божу, що відбивається в цій тихій гладі. Усе це можливо в хвилини безмовності.

Наші думки – наші наркотики

А ми, панікуючи, намагаємося знайти вихід із ситуації. Але хіба може щось вийти таким чином? Ми ще і до священика приходимо, кажучи: «Отче, підкажіть мені якийсь вихід!» Але невже священик може тут допомогти? Вирішення проблеми – у тобі самому. І Господь хоче явити тобі Божественну волю, але ти не готовий її побачити, «відбити» у водах своєї душі, бо в тебе там постійна метушня і паніка. А Бог говорить з тобою так тихо, майже пошепки! І для того, щоб почути Його слова, необхідно зануритися в абсолютну тишу.

Наприклад, якщо ти виберешся кудись на природу, сядеш спокійно і певний час нічого не робитимеш, тільки будеш сидіти і мовчати, – знаєш, скільки користі буде від цього твоїй душі? У ці хвилини видимої бездіяльності насправді йде велика робота. Як в однієї черниці, яка довгі роки трудилася в затворі. Одного разу її запитали: «А що ти взагалі робиш, сидячи на одному місці?» І вона відповіла: «Я не сиджу, а мандрую. Так, тіло моє сидить, але душа подорожує, і я освячуюся, зміцнююся, вбираю благодать і наповнююся премудрістю, яку посилає мені Господь».

І ти зможеш побачити все це, якщо помовчиш трохи і заспокоїшся. Тому багато людей і люблять бувати на природі. Наприклад, одна моя знайома, коли відчуває в сім’ї якусь напругу, тут же сідає в машину і від’їжджає до себе на дачу. А там просто сидить у саду і слухає спів птахів, шум дерев, шелест листя чи просто – тишу. І це дуже добре впливає на її душу. Тому Господь і посилає нам іноді можливість побути на природі, в якомусь затишному, тихому місці, де можна спокійно зустріти світанок під мирний спів птахів, у тіні дерев. Сонце повільно виходить з-за горизонту, і поступово його проміння потрапляють тобі в очі, але так тихо і ніжно.

У цій спокійній тиші нам відкривається краса Божественного Лиця. І краса власної душі. От чому люди часто отримують зцілення в монастирях.

Особливо це стосується наркоманів і алкоголіків. Поїхавши у віддалене місце і заспокоївшись, ці люди самі собі починають надавати допомогу. Зрозуміло, це відбувається не відразу. Спочатку спостерігається так званий синдром абстінента, коли людині здається, що без алкоголю чи наркотику вона от-от помре.

Але ж і в нас з вами спостерігається такий синдром! Наші наркотики – це наші думки. Ми не можемо просто спокійно посидіти в тиші. Нам треба терміново подивитися чи послухати – фільм, музику, новини. Дайте швидше хоч що-небудь!

Адже всередині кожного з нас і так живе прекрасна музика – райська мелодія. Просто для того, щоб почути її в собі, потрібна тиша. А ми не звикли до таких речей, нам дуже важко сісти ось так і спокійно помовчати. Помовчати і зустрітися з Джерелом життя.

Так, це дуже важко – сісти і прислухатися до власного дихання. Думки-паразити постійно поруч, зводять з глузду. Заспокоїтися не виходить – починаєш повертатися в минуле, турбуватися про майбутнє, а сьогодення в цей час проходить повз. Хоча саме в сьогоденні – тут і зараз – мешкає і являється тобі Бог.

«Хвилини спокою»

Треба придумати якийсь спосіб. Один мій друг, наприклад, називає такий стан «хвилинами спокою». «У мене це виходить завдяки світлофорам, – каже він. – Дорогою на роботу я проїжджаю приблизно десять світлофорів. Зупиняючись перед кожним, я можу припинити на мить свої думки, не думати про масу всього одночасно, заспокоїтися. Те ж саме дорогою назад. Разом двадцять спокійних хвилин на день».

Спробуємо в такі хвилини «вимкнути» екран у своїй голові, дати розуму передих. Наше тіло – храм Божий. Увійдемо ж до цього храму, встанемо на своє місце, заспокоїмося і просто постоїмо – мовчки, поки навіть без молитви. Послухаємо стук свого серця, своє дихання. Заспокоїмося. Скільки часу ми зазвичай чекаємо світлофор – одну, дві хвилини? Адже якщо за день зупинятися перед світлофорами двадцять разів, це означає, у нас буде двадцять хвилин, коли ми будемо спокійні.

Що ж робити в такі моменти? Нічого. Нехай Господь робить. У ці миті Він може дати знати про Свою присутність, і ми відчуємо, що ми не одні в себе в автомобілі – хоча не почуємо жодного звуку зовні чи всередині.

Бо Він – поруч. Той, Ким ми дихаємо, Той, у Кому ми перебуваємо і Хто перебуває в нас. «Бо ми Ним живемо‚ і рухаємось‚ і існуємо» (Діян. 17:28).

Пам’ятаєш ці слова апостола Павла? Ми – у Богу, Їм ходимо і існуємо Ним і для Нього. А хвилинка спокою перед світлофором дає нам можливість на мить відчути Його ласку.

Що поробиш, ми не аскети-подвижники. Тобто ти-то, може, і аскет, але переважна більшість з нас – ні. От чому і доводиться задовольнятися митями – хоч би в очікуванні «зеленого» світла, – щоб заспокоїтися, помолитися і потім відчути Бога і побачити безліч речей навколо.

Необхідно давати своїй нервовій системі передих. Адже величезна кількість суєтних, стомливих, непотрібних думок – наприклад, минулі образи – стоншують і зношують наш розум. Залиш думки, які давлять. Нехай вони зникнуть. Скажи собі: «Усе, не думатиму ні про що. Не буду нічого робити». І тоді в це «ніщо» прийде Бог. І скаже тобі: «Я прийшов, коли побачив, що твоє серце спокійне». Господь звертається до нас: «Встань, побач – Я Господь і Бог Твій. Зупинися ненадовго, зроби паузу, залиш цю надактивну діяльність, яка несе із собою стільки болю, страждань і зусиль. І тоді ти відчуєш Мою присутність і зрозумієш Мене».

Адже по суті своїй людина – тихе створіння. Саме такою створив її Бог. І таким повинен залишатися її вміст.

Принести в сім’ю мир

Нинішнє століття, століття високих технологій і розвинених цивілізацій, зробило нас зовсім іншими: надактивними, які вічно поспішають без зупинки. Проте приходить день – і ми раптом починаємо розуміти слова святих людей, які кажуть, що під час мовчазної, безмовної молитви ти почуваєш себе як у відпустці на якомусь екзотичному острові. Ти раптом розумієш, що маєш величезні багатства, хоча в тебе нічого немає. І відчуваєш себе дуже корисною людиною, хоча, по суті, нічого не робиш.

Але як можна приносити людям користь без якихось дій? Передусім, перестати стомлювати своїх ближніх.

Так-так. Почни спілкуватися з ними без роздратування і нервів. Якщо ти не «завантажуєш» оточення своїми проблемами і образами, то тим самим не порушуєш їх внутрішній спокій. Тобто, змінивши докорінно свою манеру спілкування, ти принесеш людям масу користі. А можливим це стає якраз після кількох хвилин безмовності і молитви. Занурившись на певний час у молитовну тишу, людина «повертається» красивішою, мирною і спокійнішою до своїх ближніх. Це так прекрасно!

Недостатньо заробляти гроші. Так, я щодня ходжу на роботу і всю зарплату несу «у сім’ю», але цього мало! Адже разом з грошима я несу додому і гнів, і дратівливість. А питання в тому, як, окрім зарплати, приносити своїй сім’ї мир. На роботі, у метушні, миру не видають. Отримати його можна тільки одним способом: навчитися зупинятися. Навчитися занурюватися в безмовність – як робив Господь, йдучи в пустелю чи затишне місце на Елеонській горі. Він молився там у тиші і безмовності, а як нелегко було учням наслідувати Його приклад! Адже вони думали абсолютно про інше, їх розум був зайнятий сторонніми речами, і тому головного вони так і не могли зрозуміти. Тільки Господь знав, як корисна безмовність. І яку користь може принести із собою молитовна тиша.

Ісус Христос дивиться з пагорба на Єрусалим, Грег Олсен

Автор: архімандрит Андрій (Конанос)