Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 2-гу неділю після П’ятдесятниці . . .

У другу неділю по Зісланні Святого Духа слухаємо читання Євангелія про покликання перших апостолів.

Першими покликаними до апостольства Христового стали дві пари братів-рибалок, галилеян. Цікаво, що перших двох, Симона-Петра і Андрія, Господь кличе тоді, коли вони закидають сіті в море, тобто при роботі. Не каже нам Євангеліє, що вони завершили роботу і аж тоді пішли на поклик Учителя, але що вони «зараз же, покинувши сіті, пішли за Ним». Інших двох братів, Якова та Іоанна, Христос кличе тоді, коли вони лагодять сіті в човні разом із батьком. Ті також, як і перші, не завершили свою роботу, але «одразу ж покинувши човен і батька свого, пішли за Ним».

Що думали апостоли, коли отак раптово і несподівано, нікого не попередивши та ні з ким не порадившись, змінили своє життя? Чи розуміли галилейські рибалки обітницю стати рибалками світу? Чи знали, що, пішовши за Ісусом, прямуватимуть тим шляхом до смерті? Чи відали, що замість праці на водах доведеться їм долати пустелі? Замість щорічних прощ до Єрусалиму доведеться простувати до Риму і аж по край світу? Чи могли бодай уявити, що все це для них значить?

Мабуть, ні. Але вони пішли негайно. Бо якось явно відчули, що це поклик від Бога. І не стали вони зволікати, завершуючи справи; не стали роздумувати і зважувати, яка їм з того буде користь; не стали радитись з ніким, щоби прийняти остаточне рішення.

Мабуть, сучасники вважали їх наївними, адже як так легкодушно можна піти за тим, кого не знаєш? Мабуть, вважали їх безвідповідальними, адже як можна отак раптово залишити все: і батька, і сіті, і човен та піти невідомо куди? І, мабуть, називали їх недобрими чоловіками для своїх дружин чи батьками для своїх дітей, адже як можна було рідних проміняти на мандрівного Учителя? І, мабуть, ніхто не захоплювався їхньою відчайдушністю і рішучістю в слідуванні за невідомим і незнаним Проповідником. Окрім Бога, Який їх покликав.

Сьогодні ми не вважаємо першопокликаних апостолів наївними, безвідповідальними, недобрими. Сьогодні величаємо їх як святих і боговидців. Але чому так журимося, коли наші сучасники звуть нас наївними, безвідповідальними і недобрими лише тому, що віримо Тому, хто кличе і сьогодні: «Іди за Мною»? Чому сьогодні не можемо негайно повірити Богові, але мусимо завершити працю, навчання, кар’єру, аби упевнитися, що прийшов час іти за Ним? Чому сьогодні ми повинні все старанно зважити і обдумати, перш ніж довірити себе Богові?

Роздуми над недільними читаннями