Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 2-гу неділю після П’ятдесятниці . .

У другу неділю після Зіслання Святого Духа чуємо в першому читанні святої Літургії про закон та оправдання. Св. апостол Павло у своїх Посланнях розвиває тему оправдання (спасення) через віру, а не через діла закону, тобто не через дотримування заповідей. Однак слід розуміти, що для апостола віра сама в собі передбачає виконання заповідей. Неможливо правдиво вірити в Бога і не виконувати Його повеління, зате можливо не вірити в Бога і чинити добро, тобто дотримуватися закону. Тому св. Павло і каже, що і юдеєві (тобто тому, хто вірить в єдиного Бога), і грекові (тобто тому, хто не вірить у Бога, але поклоняється надуманим божкам), належить слава, честь і мир, якщо вони чинять добро. Найперше похвала юдеєві, бо такий чинить добро з любові до Бога, але також похвала і грекові, бо такий чинить добро в згоді зі своєю природою.

Таким чином апостол Павло навчає про так званий «природний закон». Кожна людина по своїй природі знає, що вбивати, красти, чинити перелюб і т. ін. є злом. Кожна людина своїм нутром відчуває, що чинити певні речі є неправильно і незаконно. Тому св. Павло каже, що «погани, що не мають закону», тобто не знають десяти заповідей Божих чи заповідей любові, «з природи виконують те, що законне», тобто з природи розуміють, що є добром, а що злом. «Вони, не маючи закону, самі собі закон: вони показують, що справа закону написана у них в серцях, про що свідчить їхня совість і думки їхні, які то звинувачують, то виправдовують одна одну», – каже апостол, пояснюючи, що «природне» розуміння добра і зла пов’язане з сумлінням людини.

Ті ж люди, які під законом, тобто юдеї чи християни, будуть суджені не лише за природою, але й за законом, повчає св. Павло. «У той день, коли, за моїм благовістям, Бог буде судити таємні діла людей через Ісуса Христа», день страшного суду, той, хто не знав заповідей, відповідатиме за те, чи слухався голосу власного сумління, а той, хто знав закон (заповіді), відповідатиме не лише за нехтування сумлінням, але й за нехтування заповідями Божими.

Останні очевидно строгіше будуть суджені, ніж перші, бо їм було дано набагато більше. «Від усякого, кому дано багато, багато й вимагається, і кому багато довірено, з того більше й спитають» (Лк. 12:48). Замало є просто знати заповіді Божі, замало є просто називати себе християнами, але потрібно виконувати закон Божий, «бо не слухачі закону праведні перед Богом, але виконавці закону виправдані будуть». Нерідко буває так, що ми, християни, дозволяємо собі свідомо і добровільно порушувати закон Божий. А водночас буває так, що нехристияни набагато чеснотливіше живуть, аніж християни. Хто швидше оправдається перед Богом у день суду?

Що скажемо Богові ми, які знаємо заповіді і ходимо до храму, і чуємо звістування Євангелія, коли доведеться відповісти за всі таємні вчинки: хабарі, нечесність, грошолюбство, гордість, вбивство ненароджених, обман, ворожнечу? Хіба скажемо, що це було неможливо дотримати закон, жити чесно і негрошолюбно, смиренно і праведно у світі спокус і загроз? Можна було би пробувати щось таке відповідати, якщо би не було тих, які зуміли сумлінно виконували в житті всі свої обов’язки, жити скромно та в згоді зі своєю совістю. А серед них виявиться чимало таких, які ніколи не чули Євангелія. Що тоді скажемо Богові?

Ми ж бо маємо подвійну пересторогу проти гріха – природу і закон, а ті, які не вірують, мають лише єдину пересторогу – природу. Як тоді воно так, що багато із тих, кому дано більше, поступаються тим, яким дано менше? Хіба не заслуговуватимемо суворого засуду?

Роздуми над недільними читаннями