Ми не повинні думати, що стаємо нижче своєї гідності, якщо самі упокорюємося. Бо саме тоді по всій справедливості ми буваємо вищі; саме тоді особливо і є гідні шани. А що високий є низький, смиренний же високий, то на доказ цього достатньо і слів Христових, які передають це. А втім, дослідимо саму справу. Що означає бути смиренним? Чи не те, щоби терпіти приниження, осудження й наклепи? А що означає бути високим? Чи не те, щоби бути в пошані, у похвалі, у славі? Тож подивимося, як це буває.

Сатана був ангел, і загордився. Що ж? Чи не більше за всіх він принижений? Чи не землю має він своїм житлом? Чи не всі засуджують і ганьблять його? Павло, будучи людиною, принизив себе. Що ж? Чи не шанують його? Чи не хвалять, чи не прославляють його? Чи не друг він Христовий? Чи не здійснив він трудів більше за ті, котрі Христос здійснив? Чи не наказував він часто дияволу, як невільнику? Чи не оголошував його катом? Чи не сміявся над ним? Чи не мав розтрощену голову його під своїми ногами? Чи не молився про це з великим завзяттям і для інших? Що я кажу про це?

Піднісся Авессалом, упокорився Давид. Хто ж із них став вищий, хто славний? Бо що могло бути покірливіше за слова, котрі цей блаженний Пророк промовив, коли лихословив його Семей: “Залиште його, нехай лихословить, тому що Господь повелів йому” (2Сам. 16:11)? Якщо хочете, дослідимо й самі діла. Упокорився митар, хоча вчинок його не був смиренномудрістю, але лагідно промовлені ним слова. Піднісся фарисей. Але, якщо хочете, залишимо особи, дослідимо діла.

Нехай постануть двоє хтось: обидва й багаті, й такі, котрі мають велику шану, що гордяться мудрістю, владою й іншими світськими перевагами. І нехай один з-поміж них шукає усіх почестей і, не отримуючи їх, гнівається, вимагає понад належне й заноситься. А другий нехай нехтує цим, ні на кого не гнівається через це, і навіть шану, яку йому віддають, відкидає. Хто з них більший? Той, який приймає й має, чи той, який нехтує тим, що йому дають? Очевидно, що останній. І справедливо. Бо не інакше можна отримати славу, як уникаючи слави. Через те, що коли ми ганяємося за нею, вона втікає від нас; а коли втікаємо від неї, вона переслідує нас. Якщо хочеш бути славним, не бажай слави; якщо хочеш бути високий, не будь високий.

Але є й інша причина, через що того, хто цурається шани, всі поважають, а того, хто шукає її, зневажають: рід людський за природою якось любить сперечатися і протидіяти. Отже, будемо зневажати славу, бо таким чином можемо стати смиренними чи, краще, високими. Щоби бути піднесеним іншим, не піднось себе сам. Хто сам себе підносить, того не підносять інші; а хто принижує себе сам, того інші не принижують.

Зібрання повчань