Бог завжди є благий і людинолюбний, не тільки коли благодіє, але й коли карає, бо й покарання Його, й кари становлять найбільшу частку благодійності, важливіший вид Провидіння. Отож, якщо побачиш, що сталися неврожаї й пошесті, й засухи, й повені, й безладні зміни в повітрі чи інше подібне лихо людської природи, то не виявляй досади й обурення, але поклонися Творцю, подивуйся Його дбайливості: Він робить це й карає тіло, щоби напоумити душу.

То Бог робить це, скажеш ти? Так, Бог робить це, й нехай постане тут усе місто, нехай увесь всесвіт, я не барюся сказати це. О, якщо би в мене був голос сильніший за сурму, і я міг стати на високому місці й перед усіма вигукнути й засвідчити, що це робить Бог. Не через гордість кажу це, але маю на своєму боці Пророка, котрий зі мною вигукує й говорить: “Чи буває у місті біда, яку не Господь попустив би?” (Ам. 3:6)? А оскільки слово – “зло” має два значення, то я й хочу повідомити вам точне зрозуміння того й другого значення, щоби ви через двозначність назви не змішали самих речей, не поринули в богохульство.

Отже є зло – справжнє зло: розпуста, перелюб, користолюбство й безліч пороків, гідних найсуворішого осудження й покарання. Також є зло, а, краще сказати, не є, а називається злом: голод, пошесть, смерть, хвороба й таке інше; бо все це не може бути злом, – через те я й сказав, що це тільки називається злом. Чому ж? – тому, що коли би це все було злом, то не ставало би для нас причиною благ, не приборкувало би гордості, не викорінювало би безпечності, не збуджувало би нас до дбайливості й не робило би більш уважними до самих себе.

“Коли Він умертвляв їх, – каже Писання, – тоді вони шукали Його і навертались, і зранку благали Його” (Пс. 77:34). Зло мається на увазі тут те, котре нас напоумлює, робить доблесними й більш дбайливими, приводить до мудрості, а не те, котре гідне прокляття й осудження: це не Боже діло, але вигадка нашого бажання, а те служить для знищення цього. Злом називає тут страждання, спричинене нам покараннями, й називає так його не через суто його властивість, але пристосовуючи до думки людей. Оскільки, що ми звикли називати злом не лише злодійство й перелюб, але й нещастя, то Бог назвав так страждання, пристосовуючись до думки людей.

Так ось що означають слова Пророка: “Чи буває у місті біда, яку не Господь попустив би?” Це ж висловив Бог і через Ісаю: “Я …роблю мир і роблю біди; Я, Господь, роблю усе це” (Іс. 45:7), називаючи злом біди й тут. На це зло натякає і Христос в Євангелії, коли говорить учням: “Досить кожному дневі своїх турбот” (Мф. 6:34), тобто смутку, неспокою. Отже, з усього видно, що злом Бог називає тут покарання, і що ці покарання Сам Він насилає на нас, являючи в них важливіший вид Свого Провидіння. І лікар не тільки тоді гідний похвали, коли виводить хворого в сади й на луки чи в лазні й купальні, чи коли пропонує йому розкішний стіл, але й коли примушує його залишатися без їжі, мучить голодом і спрагою, коли приковує до ліжка і дім робить темницею, позбавляє самого світла й закриває кімнату з усіх боків завісами, коли робить і розтин, і випалювання, і приписує гіркі ліки; й тоді він той самий лікар.

То чи не дивно: того, хто завдає стільки неприємностей, називати лікарем, а Бога, якщо Він зробить одну таку неприємність, наприклад, наведе чи голод, чи смерть, – ганьбити й не визнавати Провидцем всесвіту? А Він один і є істинний лікар душ і тіл. Так, часто Він, прийнявши під Свою опіку нашу природу, котра скаче від повноти щастя, а тим часом одержима гріховною гарячкою, рятує її від хвороб бідністю, голодом, смертю і іншими бідами, й інакшими, якими Сам знає, ліками.

Але, скажеш, лише бідні відчувають голод. – Так, Він карає не лише голодом, але й іншими незліченними бідами. Бідного Він часто напоумлює голодом, а багатого й такого, котрий живе в достатку – небезпеками, хворобами і передчасними смертями, бо Він винахідливий і має різноманітні ліки для нашого спасіння. Так чинять і судді: вони не тільки віддають шану мешканцям міст, не тільки нагороджують їх вінцями, не тільки дають їм дари, але часто й карають їх. Через те в них і меч вигострений, і приготовані ями, й колеса, й різки, й кати, й інші незліченні види покарань. Але що в суддів кат, то в Бога – голод, котрий так само, як кат, карає нас і відвертає від зла.

Те ж саме можна бачити й у землеробів: вони не тільки закривають корінь винограду, не тільки обгороджують його, але й обрізають і відсікають у нього безліч галузок. Тому в них є не тільки заступ, але й серпи, придатні до січення. Одначе ж ми не осуджуємо їх, а, навпаки, ще хвалимо їх, особливо тоді, коли бачимо, що вони відсікають безліч непотрібних галузок, щоби, забравши зайві, краще зберегти решту. Отож чи не дивно: батька й лікаря, і суддю, і землероба так хвалити, й ані батька, котрий виганяє сина з дому, ані лікаря, котрий знесилює хворого, ані суддю, котрий карає, ані землероба, котрий відсікає галузки, не ганити й не звинувачувати, а Бога, якщо коли Він захоче нас, наче стражденних через головний біль, вилікувати від сильного сп’яніння нечестям, засуджувати й докоряти незліченними закидами? Яке безумство не давати Господу й того права до захисту себе, яке даємо ми схожим на нас рабам!

Кажу це зараз через побоювання за самих обвинувачів, щоби вони, наступаючи на вістря, не закривавили ніг, щоби, кидаючи каміння на небо, не поранили собі голову.

Зібрання повчань