Смерть за грішників і їх виправдання (Рим. 5:1-10)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 3-тю неділю після П’ятдесятниці . . .
У третю неділю по Зісланні Святого Духа на святій Літургії продовжуємо читати Послання апостола Павла до римлян, в якому автор впевнено доказує, що спасення приходить через віру в Ісуса Христа. Бо саме вірою ми виправдуємося перед Богом, навчає апостол. Саме у вірі маємо доступ до спасення: спасення вже тут, на землі, бо каже св. Павло, що ми «стоїмо» у цій ласці, а також спасення вічного, оскільки, за словом апостола, сподіваємося побачити «славу Божу».
Це сподівання є похвалою християн, але такою ж похвалою є і утиски, тобто страждання. У стражданнях якнайбільше формується терпеливість, здобувається досвід, живиться надія та виявляється Божа любов, «влита у серця Святим Духом». Ця любов Бога перевершує людське розуміння. Не завжди людині легко зрозуміти, коли хтось віддає своє життя за іншого. Але набагато трудніше зрозуміти, коли тим іншим є не хтось рідний чи близький, чи бодай добрий, а навпаки, людина недобра, невдячна, байдужа. Каже св. Павло, що мало хто відважується віддати своє життя за добру людину, а за недобру – фактично нема нікого, хто би так учинив.
А Господь віддав Своє життя за людей саме недобрих. Бо хто міг бути добрим перед Богом: усі ж бо жили в гріхах та пристрастях? Так було до Христа, так є і після Його приходу: ми далі живемо в гріхах та пристрастях. Але після смерті і воскресіння Христа ми вже не є тими «недобрими», бо ж «виправдані Його Кров’ю», вірою в Нього. Якщо ті, що жили до Христа, грішивши, не мали чим виправдатися, то ті, які увірували в Нього, грішивши, мають на виправдання віру.
Звісно, що це не означає, що можна добровільно і свідомо грішити, а потім виправдатися вірою, бо така «віра» не виправдує, оскільки насправді є не вірою, а удаваністю. Каже, отже, апостол Павло, що якщо Господь віддав Своє життя за нас, коли ми не мали чим перед Ним виправдатися, коли були безсилі та безбожні, то скільки більше тепер, коли ми віруємо в Нього, дасть нам прощення провин та відверне свій гнів.
Якщо Бог полюбив нас безмежно тоді, коли ми були Йому ворогами через гріх, та хотів примирити із Собою несказанною жертвою Сина, то скільки більше тепер, коли ми вже не вороги, а друзі Його Сина, бажає, щоб ми не вмерли в гріху, а жили життям вічним. Ми, що увірували в Христа, справді виправдані та спасенні, справді примирені з Отцем та обдаровані Духом Святим. Справді можемо радіти і веселитись спасенням, нам дарованим.
Усі, що увірували в Христа Ісуса, виправдаються Ним. Справді усі. Але всі, що удавано увірували, а не правдиво, ті не виправдаються вірою. Усі, що не люблять Бога, а тому зумисне нехтують Ним та Його заповідями, є не друзями, а ворогами, навіть якщо й нарікаються іменем християн. Якщо не вірою, то чим зможуть виправдатися? Нічим. Лише віра в Христа виправдує, але віра правдива, щира, діяльна, неповерхнева і нелицемірна.