Іуда Іскаріот

“Спаси мене, Господи, від людей лукавих; захисти мене від гнобителів” (Пс. 139:2). Де тепер ті, котрі кажуть: навіщо дикі звірі, навіщо скорпіони, навіщо єхидни? Ось є тварина, котра виявляє велику злість, не через свою природу, а з волі людини. Через те й Пророк, не згадуючи про всіх інших, просить урятувати його від цього. Тож скажи мені: якщо людина така, то невже не вартувало й існувати людям?

Говорити це вкрай безумно, бо немає нічого шкідливого в людині, крім одного гріха; і якщо гріх знищений, тоді все легко, приємно, мирно; а якщо він існує, тоді в усьому підводні камені, бурі, корабельні аварії. Нехай ніхто не осуджує нас, що ми назвали порочну людину гіршою за дикого звіра. Звір, хоча не має лагідності від природи, але легко може бути обманутий і виявитися тим, що він є; а людини, котра замишляє зло й прибирає на себе різного вигляду, остерегтися значно трудніше, ніж дикого звіра; часто вона одягає на себе шкіру вівці, а всередині приховує вовка; тому багато необережних і впадають в її сіті.

Оскільки трудно спіймати подібних звірів, то Пророк звертається до молитви й благає допомоги Божої для порятунку від такої напасті. Через таких людей часто й диявол діє й таким чином уражає. Отже, напастей багато звідусіль: і порочна людина нападає, і злий біс ворогує, й нестерпна спокуса непокоїть. Тому нам і заповідано говорити в молитві: “І не введи нас у спокусу, але визволи нас від лукавого” (Мф. 6:13). Різноманітна боротьба, багатоманітні напади, до усього треба бути готовим.

Як той, хто має намір вийти в море, повинен передбачити і поривання безладних вод, і напір буйних вітрів, і скупчення хмар, і підводні камені, й скелі, й зустрічі з дикими звірами, й напад морських розбійників, і голод, і спрагу, й небезпечності моря, й незручності пристані, й опір мореплавців, і нестачу їстівних припасів і все подібне й до всього бути готовим; так само і той, котрий вступив у вир теперішнього життя, повинен бути готовим і до страждань тіла, і до хвороб душі, й до підступів людей, і до нападів ворогів, і до обманів удаваних друзів, і до бідності, й до спокус, і до наклепів, і до полчищ бісів, і до люті диявола, якщо він хоче досягти царственого міста й увійти до пристані з повним вантажем.

Отже, тут Пророк називає “злого чоловіка”, а коли йдеться про диявола, то він називається просто лукавим. Чому ж? Бо диявол сам є батько лукавства; того він здебільшого й називається лукавим, і замість власного достатньо йому цього додаткового імені, через надмірну злобу його, котра, проте, не від народження в нього, а з’явилася потім. Якщо хочеш знати, звідки з’явилася й сама назва “лукавства”, то можеш і звідси отримати для себе велику користь. “Лукавством” воно називається тому, що заподіює муку й виснаження тому, хто відданий йому.

Тому й Премудрий, вказуючи на це, говорить: “Коли злий будеш, один почерпнеш зло, а коли добрий, – для себе і ближнього”. Яким же чином недобрий один набирається злого, коли він багатьом робить зло? Але він не шкодить нікому з-поміж тих, котрі самі не безпечні й не недбалі. Якщо хочеш, то ми, залишивши недобру людину, покажемо самого злого біса. Скажи мені, чи не вилив він усю свою злобу, а чи зашкодив скільки-небудь Іову? Навпаки, чи не зробив його більш славним, а чи собі не заподіяв найтяжчого падіння? Також Каїн чи не один черпав зло? Ні, скажеш, але разом і Авель. Як і яким чином?

Він незабаром був перепроваджений до спокійної пристані; але це було для нього величезним благодіянням, що він закінчив життя з добрим подвигом, що спільний обов’язок природи він здійснив із користю. Те, що буває з усіма взагалі й здійснюється з потреби, для нього здійснилося з користю; і тому це означало – не зазнати зла, а прикраситися найсвітлішим вінцем. І Йосифу яку шкоду заподіяли брати? Чи не самі вони одні вичерпали зло? Та, скажеш, Йосип став рабом. Що ж? Я додам, що й в’язнем; але не про те йде мова, чи був він рабом і в’язнем, а про те, чи зазнав через це якоїсь шкоди. Навпаки, ми бачимо, що він отримав величезну користь, здобув більшу відвагу перед Богом і через те саме, що здавалося, тяжким, досяг справжнього благоденства.

Тож не будемо боятися злих людей, але будемо жалкувати за ними. Тоді вони справді були страшні, коли ще не був відкритий високий шлях, який веде до мудрості; а тепер, коли нам відкриті небеса й люди стають ангелами, вони вже не страшні. Так, звір, котрий з великою стрімкістю кидається на вістря списа, очевидно, загрожує небезпекою тому, хто тримає спис, але заподіює самому собі найтяжчої рани, й той, хто “йде проти рожна” (Діян. 26:14), також закривавлює свої ноги. Така чеснота, – рожен і меч загострений; а всі злі люди гірші й безумніші за диких звірів. Коли вони нападають на добрих, то значно більше заподіюють зла собі; добрим вони завдають збитків у грошах чи в здоров’ї, а самі заподіюють суттєвої шкоди своїй душі.

Якщо би втрата майна завдавала шкоди нашій власній чесноті, то Павло не заповідав би терпіти кривди, а не кривдити (1Кор. 6:7). Якщо би терпіння образ було злом, то Законоположник добра не заповідав би терпіти зло. Проте, хоча це дійсно так, не треба віддавати себе злим людям і спілкуватися з ними, але уникати й ухилятися від їхнього товариства; а коли вони нападають, то мужньо зустрічати їх. Тому нам і заповідано молитися, щоби не впасти в спокусу.

Зібрання повчань