«В сяйві Твоїм ми бачимо світло»
Проповідь священика Сергія Ганьковського на свято Преображення Господнього . . .
В ім’я Отця і Сина і Святого Духа
Неймовірно важко свідчити про Преображення, бо немає в людській мові слів, які могли б передати таємничу глибину події. Мойсею, що споглядав Славу Божу на Синаї, було куди легше, тому що «Бог говорив з ним. І [коли] побачив Мойсея Аарон і всі сини Ізраїлеві, і ось, лице його сяє, і боялися підійти до нього» (Вих. 34:29,30); тут Саме Світло, що відобразилося на лиці пророка, свідчило про Себе через сяйво обличчя людського. Розгублені, приголомшені побаченим апостоли самі доки не здатні були сяяти неземним Світлом, їм ще тільки належало «зрозуміти вільне страждання» свого Господа, а зрозумівши, «проповідувати світу», що Той, Кого вони просили про влаштування наметів на вершині Фавору, є «дійсно Отче сяйво».
Недаремно, «коли вони сходили з гори, Ісус наказав їм: нікому не говоріть про це видіння, доки Син Людський не воскресне з мертвих» (Мф. 17:9). Хто б з слухачів повірив Петру і двом синам Зеведеєвим, якби вони почали розповідати про те, чому були свідками, – про бачене ними Нестворене Світло.
«Думка промовлена» стає сугубою брехнею, коли духовні істини намагаються викладати тілесною мовою, коли ті, що живуть у вічній ночі гріха, повинні проповідувати про ранок Воскресіння. Така сумна доля кожного з нас: ми покликані свідчити світу, який сидить «у темряві й тіні смертній» (Лк. 1:79), про Світло, тоді як самі продовжуємо залишатися і в темряві, і в тіні. Зрозуміло, що подвиг такого свідчення вимагає від людини зусиль, що перевершують сили людські, і недаремно, всякий раз, коли апостоли ставали свідками і учасниками подій рокових, величних, надзвичайних, сили залишали їх, і вірні і найвідданіші учні Христові виявлялися переможеними недоречним і легкодухим сном. Так було в саду Гефсиманському, коли Господь із сльозами молився про чашу (Мф. 26:39), так сталося і тут, на Фаворі, коли в момент бесіди Ісуса з пророками про майбутнє Розп’яття «Петро ж і ті, що були з Ним, зморені були сном» (Лк. 9:32). Це не просто сон втомленого тіла. Це – параліч волі. Це незбагненна блокада співчуття і жалості, блокада, так добре знайома кожному з нас.
Та все ж Світло Преображення приголомшує засліплені гріхом незрячі душі наші, бо «Світло Христове просвічує усіх»! Світло Христове преображає плоть, і вона стає духовною. Світло Христове преображає Хрест, і із смертного дерева він стає Деревом Життя. Світло Христове преображає і саму смерть.
І хоча ми знаємо, що Мойсей і Ілля, «з’явившись у славі, …говорили про кінець Його, який Йому належить завершити в Єрусалимі» (Лк. 9:30,31), тобто пророкували про страсті Голгофські, – тінь смертна не затьмарила радісного сяйва невечірнього Світла Христового. Світло Преображення стало передбаченням про нестерпно яскраве Світло Воскресіння, що навіки обпалило скорботну тканину Плащаниці. Нині Христова Церква оспівує у святкових співах: «Прообразуючи Воскресіння Твоє, Христе Боже… і піднявся на Фавор», бо знає: Фавор – початок Голгофи, і отже, зрештою, і Воскресіння!
Ось чому свято це напоєне і Пасхальним тріумфуванням, і Світлом Різдвяної Зірки; надією Вознесіння і тихою радістю Стрітення; небесним Громом Богоявлення і світлою обіцянкою Благовіщення. Скорбота і радість, печаль і надія з’єднуються в ньому.
Преображення – передостаннє свято церковного року, свято підсумків і плодів, і не стільки плодів полів, скільки плодів наших духовних трудів. Нам би тільки не забути, що не результатів агрономічних зусиль зажадає від нас Господь на Страшному Суді Своєму, а результатів обробітку ниви нашої безсмертної душі. Нам би тільки не забути, що світло і радість нашого життя виникають не самі по собі, а лише як відблиск Світла Христового, нам би тільки не захопитися шуканням світла і радості «у далекому краю» (Лк. 15:13), нам би тільки пам’ятати, що «в сяйві Твоїм ми бачимо світло» (Пс. 35:10). Амінь.
Автор: священик Сергій Ганьковський
Усе по темі: Преображення Господнє