Будування і руйнування святого (1Кор. 3:9-17)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 9-ту неділю після П’ятдесятниці . . .
Перше читання Божественної літургії дев’ятої неділі по Зісланні Святого Духа говорить нам про проповідування Слова Божого. Ті, які проповідують, є Божими співробітниками, а ті, які слухають, є Божою нивою та будівлею. Апостол Павло, порівнюючи люд Божий до будівлі, називає себе будівничим. До того ж зве себе мудрим будівничим, оскільки закладає добру основу, якою є сам Христос. Каже апостол, що різні люди продовжують будувати на основі, яку він поклав, і застерігає їх, щоби зважали на те, як будують. Іншими словами, всі, хто проповідує Боже Слово, опираються на ту саму основу, тобто на Господа Ісуса, адже якщо опираються не на Нього та Його вчення, то значить не є проповідниками Євангелія, а чогось іншого.
Однак кожен проповідує по-різному: одні дбайливо, інші – недбало; одні ревно, інші – ліниво; одні жертовно, інші – корисливо; одні щиро, інші – сповидно; одні докладають до проповіді усі зусилля, інші – половину, ще інші – лише трішки; одні тільки тим і живуть, щоб нести Слово Боже у світ, інші роблять це принагідно, ще інші – у рідкісних випадках. Усі, однак, проповідують, маючи за основу вчення Христа. За словами апостола Павла, всі «будують»: одні з золота, інші – з срібла чи самоцвітів, ще інші – з дерева, сіна чи соломи.
Далі апостол стверджує, що ця «будова» буде випробувана в день Господній, тобто в день суду. Буде випробувана вогнем: діла одних устояться, які збудовані надійно, а інших – згорять, адже дерево чи солома не витримують вогню. Іншими словами, все те, що людина робила жертовно та дбайливо на славу Божу, устоїться і стане нагородою, а те, що робила абияк – буде нічим перед лицем Божим. Усе ж апостол Павло стверджує, що і ті, які недбайливо працювали на славу Божу, спасуться, але будуть позбавлені нагороди тих, які працювали дбайливо і старанно.
Завершується цей уривок Першого послання до коринф’ян прегарним ствердженням сутності людини, яку апостол називає храмом Божим, храмом Святого Духа. Ніхто з людей не сміє руйнувати ні себе самого, ні іншу людину, бо таким чином руйнує храм Бога. Храм Божий є святим. І кожна людина, а найперше християнин, покликаний щораз то більше зростати у святості, щоб не руйнувати в собі самому та в інших даність бути храмом Бога. І все, що робить людина, а зокрема християнин, має робити уповні щиро і віддано на славу Божу, «будуючи» не з соломи, а з золота. Бо ж Дух Святий у нас перебуває і чинить нас здатними бути святими, а не руйнівниками святого.
Апостол категорично стверджує, що Бог зруйнує того, хто руйнує святе. Цікаво, що перед тим святий Павло навчав, що недбайливі спасуться, а тут беззаперечно визнає, що ті, які руйнують, будуть зруйновані. Тому кожен мусить зважати на те, як «будує»: дбайливо чи недбайливо, а що більше, мусить зважати, чи часом не руйнує збудованого. Деколи межа між недбайливим будуванням та руйнуванням є дуже тонкою. Руйнувати храм Божий, тобто людину (себе самого чи іншого), є надто легко. Будувати себе самого чи іншого є значно важче, тим паче із золота, а не з соломи чи дерева.