Від маловірства до віри (Мф. 14:22-34)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню у 9-ту неділю після П’ятдесятниці . . .
У Євангельському читанні дев’ятої неділі чуємо про маловірство. Не лише Петрове. Але й учнів взагалі. Адже, побачивши Христа, як Він ступає по морю, вони не вірять, що це Він сам, а думають, що то привид. Це все відбувається відразу ж по чудесному помноженні хлібів. Бачивши таке явне і незвичне чудо, учні все ж сумніваються, що їхній Учитель може безпечно ступати по воді. А верховний апостол, показавши свою віру, виявляє її з домішкою невіри, тому Христос нарікає його маловіром.
Роздумуючи про маловірство апостолів, можна спокуситися думкою, що їм легко було вірити, а вони, однак, не вірили. Нам видається, що їм легко було вірити, оскільки вони були очевидцями безлічі чуд і знаків, які свідчили про явну божественну силу Христа. Можемо спокуситися думкою, що, перебуваючи на їхньому місці в човні, розхитаному вітром та хвилями Генезаретського моря, ми б неодмінно повірили. Але таке мислення зовсім не відповідає дійсності нашого життя.
Якщо ми не можемо повірити в усесильність Христа, живлячись Його Тілом і Кров’ю, тобто приймаючи Його самого до свого серця, то як можемо повірити, що Він здатний заспокоїти бурхливість супротивних вітрів у нашому житті? Євхаристія не є достатнім чудом? Хіба не більшим від помноження хлібів?
Нехай, отже, Господь дасть нам ласку в нашому маловірстві звертатися до Нього, слідом за апостолом благаючи про руку допомоги. Нехай дарує нам ласку віри в Нього живого, а не в привида, у Його всемогутність, коли стаються чуда в нашому житті, а не в збіг обставин чи природні закономірності. Нехай могутньою десницею веде всіх нас від маловірства до переконливої і несхитної віри.