“Через невдячність Богові нас осягають багато нещасть і складається враження, що Він нас «не чує”, – вважає редакція сайту . . .

«І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб підійти до Ісуса. Побачивши ж сильний вітер, злякався і, коли почав тонути, закричав: Господи, спаси мене!» (Мф. 14:29,30), – цей євангельський епізод чудово демонструє силу (дієвість) віри: коли Петро дивився на Ісуса, то він міг пересуватися по воді, коли ж відвернув свій погляд від Нього та споглянув на оточуючий ворожий світ, то відразу втратив самовладання (віру) і, як наслідок, почав тонути, за що відразу почув Божий докір: «Маловіре! Чого ти засумнівався?» (Мф. 14:31).

Звичайно, це була в певній мірі екстремальна ситуація: адже не кожен день доводиться стояти на хисткій воді посеред вируючого моря. Але хіба наше сьогоднішнє життя не є таким самим вируючим морем, яке будь-якої миті готове поглинуте тебе? І хіба не благодать Божа рятує нас від погибелі в безодні? От лише чи розуміємо ми це, чи дякуємо за це Богу? – Але на ці питання мало хто дасть ствердну відповідь, бо більшість людей зазвичай воліє не звертати на це уваги, або списувати на волю «сліпого» випадку. От тільки цей випадок залишається «сліпим», коли в людини все гаразд, а коли саме її або ж її близьких наздоганяє чергова «хвиля», тоді… часто винним стає Бог, Який це допустив. А що ж «випадок», куди подівся він? На це питання ви навряд коли почуєте відповідь.

Але пригадується ще один євангельський епізод, пов’язаний із силою віри: «Коли йшов Ісус звідтіля, за Ним слідом ішли двоє сліпих і кричали: помилуй нас, Ісусе, Сину Давидів! Коли ж Він увійшов у дім, сліпі приступили до Нього. І говорить їм Ісус: чи віруєте, що Я можу це зробити? Вони говорять Йому: так, Господи! Тоді він доторкнувся до очей їхніх і сказав: за вірою вашою нехай буде вам. І відкрилися очі їхні…» (Мф. 9:27-30). – Перечитуючи історію цього зцілення, не полишає відчуття, що віра була потрібна сліпцям не тільки повернути зір, але і в подальшому зберегти його, принаймні духовний. Адже часто коли людина отримує бажане від Бога, вона з часом забуває про свого Благодійника, і тоді це зцілення приносить шкоду. Може через цю невдячність нас осягають стільки нещасть і складається враження, що Бог нас «не чує»?

Редакція сайту

Усе по темі: 9 неділя після П’ятидесятниці