Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 11-ту неділю після П’ятдесятниці . . .

В одинадцяту неділю по Зісланні Святого Духа в читанні Апостола під час Літургії продовжується тема правдивого апостольства і прав, які з нього випливають. Знову ж таки яскраво видно з уривку Послання до коринф’ян, що апостола Павла певна частина вірних не сприймала як правдивого апостола та закидала йому, що він не працює та споживає їхні харчі, голосячи Благу вість. Тому св. Павло пише у відповідь ці рядки, які сповнені не стільки самооправдання, як напоумлення.

Каже він на початку, що якщо деякі християни і не сприймають його як апостола, то це неприпустимо для коринф’ян, бо в Коринфі саме він заснував християнську громаду і ця громада власне є доказом того, що Павло – апостол. Далі св. Павло наводить деякі докази своєї невинності щодо закидів на його адресу. Він стверджує, що кожен, хто голосить Євангеліє, має право їсти й пити за рахунок тих, кому голосить. Для порівняння апостол вибирає приклад походу, в якому воїн живиться за рахунок держави, честь якої відстоює, а також приклад винограднику і стада, в яких працівники споживають плоди своєї праці.

Св. Павло покликається у своїй аргументації також на закон, щоб ніхто не міг сказати, що він говорить тільки як людина, тобто виходячи суто з людських міркувань. Закон стверджує натомість те саме: волові не можна зав’язувати рота, забороняючи йому їсти, а скільки більше людину не можна позбавляти харчу при праці. Кожен, хто працює, вартий винагороди за працю. Мало того, каже св. апостол Павло, він та Варнава, як також і інші апостоли, дають коринф’янам значно більше, ніж беруть від них: дають їм духовне, тобто Слово життя, беручи тілесне, тобто поживу

Але, крім того всього, апостол Павло звертає увагу, що не лише він, а й інші апостоли користають з благ тих, кому проповідують. А навіть значно більшою мірою. Інші апостоли у своїх мандрівках беруть зі собою жінку-християнку, яка допомагає їм своєю працею. Вони користуються правом не працювати, коли голосять Євангеліє. Св. Павло стверджує, що він, як і інші, а в Коринфі навіть більше за інших (оскільки він засновник громади), має право користуватися земними благами міщан, проповідуючи їм Благовість. Та, однак, він не хоче користуватися навіть цим правом і радше готовий терпіти всяку нужду, аби тільки не було жодних перешкод проповіді, тобто аби ніхто не міг сказати, що відмовляється вірити в науку проповіді через те, що проповідник не є гідним.

Таким чином св. Павло був несправедливо оскаржений як такий, що використовує інших. Пишучи ці рядки, апостол стверджує, що має право користати з пожитків людей, яким служить, але не робить цього, боячись, щоб нікого не відкинути. Цей уривок Послання до коринф’ян показує нам, християнам, що означає правдиво любити Христа і ближніх. Це значить бути готовим без жодної земної нагороди служити Богові і людям. Наївно? Неможливо? А як же ж свв. Павло і Варнава? Чи то лише їм була дана здатність так любити? А ми лише вміємо знаходити закиди проти інших, оправдовуючи свою байдужість?

Роздуми над недільними читаннями