«Усе у вас нехай буде з любов’ю» (1Кор. 16:13-24)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 13-ту неділю після П’ятдесятниці . .
У завершальному уривку Першого послання до коринф’ян, який читають у тринадцяту неділю по Зісланні Святого Духа, св. апостол Павло закликає вірних Коринфу пильнувати і мужньо та непохитно стояти у вірі. Стояння у вірі потребує постійної пильності і кріпості, адже численні земні та облудні спокуси нерідко змушують вірного не стояти, а хитатися чи падати у своїй вірі. Як приклад мужнього стояння у вірі св. апостол ставить Стефану та її родину. Він називає Стефану первістком Ахаї, тобто це була перша особа в Ахаї (Ахая – частина Греції), яка на слово апостола увірувала в Христа.
Далі каже св. Павло, що Стефана разом з родиною віддали себе святим на службу, тобто що вони всіляко служили іншим християнам (святими апостол Павло називав усіх християн, адже правдивий християнин не може не бути святим). Ставлячи Стефану з рідними за приклад, апостол заохочує коринф’ян коритися таким людям і наслідувати їхню гарну віру. Далі св. Павло повідомляє коринф’ян, що саме Стефана і двоє інших прибули до нього, таким чином «заступивши» неможливість йому бачитися в цей час з вірними Коринфу (св. Павло перебував тоді в місійній подорожі). Очевидно, Стефана з іншими, які прибули відвідати св. Павла, розповіли йому про коринфську Церкву, і тому апостол каже, що заспокоїли його дух, а також і їхній (коринф’ян).
На завершення послання св. Павло передає вірним Коринфу вітання від вірних інших Церков, називаючи, зокрема, поіменно Акилу і Прискиллу зі спільнотою християн, що збиралися в їхній домівці та творили таким чином «домашню Церкву». Апостол просить вірних вітатися поцілунком миру та насамкінець пише кілька слів своєю рукою (зазвичай св. Павло диктував листи комусь із вірних, хто записував, а тут апостол пише кілька слів власною рукою, наче потверджуючи коринф’янам щирість свого привіту та листа). Начебто уже завершивши листа, св. Павло ще раз повертається до заклику любити всеціло Бога, який є фактично підсумком усього послання. Хто ж не любить Бога, нехай буде виключений зі спільноти, каже апостол («анафема» означає відлучення, відсутність благословення). «Маран афа!» означає ж заклик: «Прийди, Господи!» Апостол Павло, як і всі інші християни апостольських часів, очікував дуже скорого другого приходу Христа на землю. Закликом «Маран афа!» св. Павло, з одного боку, виявляє очікування цього приходу, а з другого, напоумляє коринф’ян, що Господь близько. Наостанок апостол благословляє християн Коринфу, запевняючи їх у своїй любові.
У цьому уривку Першого послання до коринф’ян бачимо приклад святого християнського життя. Усі ті особи, яких тут св. Павло називає поіменно, були гідними для наслідування, і апостол щиро просить вірних Коринфу шанувати таких, адже вони віддали себе на цілковиту службу Богові та Його Церкві. Бачимо також тут приклад домашньої Церкви, тобто приклад правдивої християнської сім’ї, яка ділиться своєю вірою і передає її. «Усе у вас нехай буде з любов’ю», – просить св. апостол Павло. Бо любов є тією силою, яка спонукає віддати себе на службу іншим та нести їм віру. Любов надає сенс поцілунку при вітанні один одного. Любов очікує приходу Христа. Усе, що діється в любові, є мужнім і кріпким стоянням у вірі.