Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському та апостольському читанням у неділю перед Воздвиженням Хреста Господнього . . .

Свято Воздвиження Хреста Господнього є одним з небагатьох свят, яке, окрім днів передсвяття і посвяття, має окрему неділю, що приготовляє до нього, та іншу, що йому слідує, літургійно ще раз поминаючи свято.

У неділю перед Воздвиженням у першому читанні Божественної літургії чуємо палкі переконування апостола Павла про непотрібність обрізання для спасення. Ці слова великий апостол скеровує до галатів, які, бувши вихідцями з язичників, не могли збагнути, чи потрібно їм дотримуватись Мойсеєвого закону, щоби бути правдивими християнами, чи ні. Павло переконував, що ні. Деякі інші проповідники переконували, що так. Апостол намагається показати галатам, що «ані обрізання, ані необрізання є щось, лише – нове створіння». Адже якби обрізання було достатнім для спасення, то навіщо тоді Хрест Христа? Якщо ж обрізання недостатнє, то навіщо обрізуватися?

А оце нове сотворіння, про яке говорить апостол Павло, є новим життям у Христі. І лише це має значення. Тіло ж, обрізане воно чи ні, якщо не злучене своїм буттям із Христом, не має жодного значення для спасення. Апостол також переконує, що обрізання для язичників є хіба спокусою уникнути переслідування з боку юдеїв, а водночас є для останніх приводом похвали про збільшення кількості послідовників сповідування Мойсеєвого закону. Сказавши це, апостол Павло стверджує, що для християн єдиною похвалою має бути Хрест Господній, адже через нього ми маємо доступ до Царства Небесного.

Не через своє тіло ми спасенні (тобто через обрізання), але через тіло Господа Ісуса (тобто через Його страсті і Хрест). Тому Хрест Христовий, каже далі апостол, є понад нього самого (Павла) з його тілом і понад увесь світ («хрестом… для мене світ розп’ятий і я – світові»). На своєму тілі християнин має носити рани Ісуса, а не знаки обрізання. Іншими словами, християни повинні жертвувати себе світові у своєму тілі, а не величатись своїм тілом перед світом.

У Євангельському читанні чуємо також про спасення в Христі. «Ніхто не сходив на небо, тільки Той, Хто зійшов з небес, Син Людський», – каже про себе Господь. Іншими словами, ніхто не може осягнути Царство Небесне, окрім Того, хто володіє тим Царством, – Господа. Господь же з волі Своєї забажав увести в Царство многоту людей: тих, які вірують у Нього, а не тих, які по тілу є спадкоємцями віруючих (юдеї вважали, що спасуться, бо є потомками Авраама, а обрізання було видимим знаком оцього спасення).

Господь не відкидає обрізання юдеїв, але й приймає необрізання язичників. Своїм Хрестом показує, що не прийшов світ судити (якби було так, то розп’ятими були б усі, окрім Нього), але світ спасти (розп’явшись за нього). «Бо так полюбив Бог світ, що віддав і Сина Свого Єдинородного, щоб усякий, хто вірує в Нього, не загинув, а мав життя вічне».

Роздуми над недільними читаннями