Роздуми Марії Яреми, що присвячені апостольському читанню в 18-ту неділю після П’ятдесятниці . . .

У вісімнадцяту неділю по Зісланні Святого Духа на святій Літургії читаємо уривок Другого послання апостола Павла до коринф’ян, в якому провідною темою є чеснота милосердя. Апостол закликає коринфську Церкву подавати нужденним матеріальну допомогу. Бог завжди винагороджує милостиню, і не лише у вимірі духовному, каже св. Павло, але навіть і в матеріальному. Нагорода залежить від того, якою була милостиня: скупою чи щедрою, з примусу і жалю чи з радості дарування. Бог спроможний дати милостивому все необхідне і знає все, що йому потрібне. Бо Бог є Той, хто дає насіння і врожай, хто дає поживу і життя.

Бог може і без нас дати все необхідне потребуючим Бо як може нас винагородити за милостиню, так може без нашої милостині подати вбогому щедроти за його терпеливість. Але чому Бог довіряє вбогих нашому милосердю? Чому бажає опосередковано, а саме через кожного з нас, подавати хліб нужденним? Задля нас самих. Задля нашого спасення. Бо, чинячи добро ближньому, самі сповнюємося добром від Бога.

Бог дає в наші руки насіння і каже засіяти його так, щоб не лише ми самі і наші рідні, але й ті, які потребують, могли насититися хлібом. Можемо скупо сіяти, але скупо будемо жати. Можемо щедро сіяти і щедро жати. Той, хто скупо сіє, сіє лише для себе, зберігаючи насіння на другий рік. Той, хто щедро сіє, нічого не зоставляє про запас. Перший вірить власним розрахункам та передбаченням, тому заощадливо сіє і жне. Другий вірить Богові, що Він потурбується і про наступний рік, тому щедро сіє і жне.

Ті, хто щедрі, не всі однаково щедрі: одному серце дозволяє дати потребуючому шматок хліба, а іншому – цілу хлібину. Одному серце каже вчинити милостиню з примусу, а іншому – з радості. Одному серце велить милосердитися з жалю до нужденного, а іншому – з жалю до своєї нужденності. А Бог бачить кожне серце і бажає кожному спасення. І дає кожному нагоду до милостині, і вчить кожного довіряти Йому. І щедро винагороджує людську милість до своїх ближніх. Не завжди відразу, не завжди видимо, не завжди знаними нам шляхами. Але завжди винагороджує. І завжди набагато щедріше, ніж заслужено. Бог не наказує нам не бути второпними, але бути щедрими. Не наказує нам марнувати своє добро, але ділитися ним. Не наказує бути непередбачливими, але вірити Йому і довіряти. Не примушує нас, але спонукає радо відкривати своє серце.

Роздуми над недільними читаннями