Байдужість і спасення (Лк. 16:19-31)
Роздуми Марії Яреми, що присвячені євангельському читанню в 22-гу неділю після П’ятдесятниці . . .
Євангеліє двадцять другої неділі по Зісланні Святого Духа подає до роздумів розповідь про багача та Лазаря. Розповідь протиставляє реальності й блага тутешнього і тамтешнього світу: несправедливість першого протиставлено справедливості другого, розкоші і марнота першого протиставлено дібрам духовним. Хотілося б, однак, звернути особливу увагу на кінцеву фразу уривку, виречену Авраамом: «Якщо Мойсея і пророків не слухають, то хоч би хто і з мертвих воскрес, не повірять». Авраам безкомпромісно відмовляється від застосування надприродних знаків і об’явлень задля навернення і покаяння тих, що живуть на землі. Натомість стверджує, що жоден знак чи з’ява, як от, наприклад, воскресіння померлого, не здатні зворухобити серця байдужих. Бо байдужому байдуже. Він може не відкидати існування Бога, наявність потойбічного світу та інше, але ніколи не навернеться, бо байдужому байдуже до того, чи існує Бог, чи існує пекло і рай, чи існує вічна справедливість. І тому навіть коли мертвий воскресне і постане перед такою людиною, то вона, визнавши надприродне об’явлення, все ж залишиться байдужою.
Єдиний спосіб навернення і покаяння для байдужого – це перестати бути байдужим. Перестати мислити в спосіб: «Я нічого поганого ніколи нікому не зробив, а отже, мені належиться рай»; «Я не можу нічого змінити у світі, а тому не роблю нічого»; «Навіть якщо я можу щось зробити, то це нічого не допоможе»; «Нічого страшного не станеться, якщо я лише сьогодні зроблю щось всупереч совісті» і т. ін. Бог не хоче від нас, щоб ми лише уникали гріха, Він хоче, щоб ми чинили добро. Замало нікого не вбити, потрібно когось врятувати від голодної чи іншої смерті; замало нічого не вкрасти, потрібно щось комусь дати; замало мовчати на неправду, потрібно свідчити правду Неможливо бути байдужим і осягнути спасення. «Знаю твої діла; ти ні холодний, ні гарячий; о, якби ти був холодний або гарячий! Але оскільки ти теплий, а не гарячий і не холодний, то викину тебе з уст Моїх» – каже Господь (Одкр. 3:15-16).
Холодний християнин – той, хто супроти факту, що є охрещеним, визнає себе атеїстом та є послідовним у своєму визнанні (відмовляється від будь-яких елементів та проявів релігійності, не святкує християнських свят, не хрестить у храмі дітей, не вінчається в церкві, відмовляється від християнського похорону). Гарячий християнин – той, хто «всеціло і постійно» намагається жити з Богом та служити Йому, незважаючи на житейські обставини. Теплий християнин – той, що час до часу ходить до храму, час до часу молиться, час до часу навіть приходить до сповіді, час до часу дає милостиню, усе начебто робить добре, але час до часу, залежно від того, чи є сприятливий час і умови. Каже Господь, що такий буде викинутий з Його уст. А прабатько Авраам з євангельської розповіді стверджує, що і воскресіння з мертвих не наверне такого «віруючого». І страшно подумати, що «холодний» радше спасеться, ніж «теплий».
Євангельське читання двадцять другої неділі по Зісланні Святого Духа в особливий спосіб закликає нас не бути байдужими до чужого горя, не бути літеплими до Заповідей Божих, не легковажити духовними добрами через засліплення добрами матеріальними.